авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:   || 2 | 3 |
-- [ Страница 1 ] --

2-я МЕЖДУНАРОДНАЯ

НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКАЯ

КОНФЕРЕНЦИЯ

«ПРОБЛЕМА БЕЗДОМНЫХ ЖИВОТНЫХ В УКРАИНЕ.

ПРАКТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ И РЕКОМЕНДАЦИИ

ЕЕ

РЕШЕНИЯ»

Оргкомитет конференции:

1. Факультет ветеринарной медицины Учебно-научного института

ветеринарной медицины, качества и безопасности животноводческой

продукции (УНИВМКБЖП) Национального университета биоресурсов

и природопользования Украины (НУБиП Украины) 2. Всеукраинская общественная организация «Ассоциация зооветбизнеса и защитников животных «ЗООСФЕРА»

3. Международное движение реалистической зоозащиты «Пять свобод»

Научный комитет конференции:

1. Председатель — профессор, доктор ветеринарных наук Сорока Наталия Михайловна — директор УНИВМКБЖП 2. Секретарь — доцент, кандидат ветеринарных наук Сичкарь Вадим Степанович — УНИВМКБЖП 3. Профессор, доктор ветеринарных наук Петренко Олег Федосеевич, заведующий кафедрой хирургии им. проф. И. О. Поваженко, УНИВМКБПЖ.

При поддержке:

ООО «Выставочная фирма «ТРОЯН»

г. Киев, ІІ-я МЕЖДУНАРОДНАЯ НАУЧНО-ПРАКТИЧЕСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ «ПРОБЛЕМА БЕЗДОМНЫХ ЖИВОТНЫХ В УКРАИНЕ.

ПРАКТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ И РЕКОМЕНДАЦИИ ЕЕ РЕШЕНИЯ»

12 апреля 2012 г.

Научно-практические направления конференции:

І. Актуальные вопросы ветеринарии.

1. Ветеринария: образование, практика, наука.

2. Обмен опытом в практической ветеринарии.

3. Электросварка биологических тканей и криохирургия.

4. Консервативная и операционная кастрация мелких животных под эндоскопическим сопровождением.

5. Маркетинг взаимоотношений врач-клиент-пациент.

IІ. Содержание животных-компаньонов. Обращение с безнадзорными животными. Международный опыт регулирования численности и научно методические подходы к решению проблемы беспризорности животных.

Социальные, морально-этические, экологические и санитарно гигиенические аспекты проблем, связанных с наличием безнадзорных и бездомных животных.

1. Отчеты по ситуации с бездомными животными в городах, принимающих Евро-2012. Результаты выполнения городских программ регулирования численности бездомных животных и перспективы решения проблемы бездомности.

2. Обзор международного опыта регулирования численности бездомных животных и законодательного регулирования сферы обращения с ними.

3. Бездомные животные: научно-методические подходы к решению проблемы беспризорности животных:

a) рекомендации для Украины по гуманному регулированию численности бездомных животных;

b) методические рекомендации и практическое руководство по организации и функционированию городских служб отлова, центров временного содержания и приютов для бездомных животных;

c) взаимодействие местных органов самоуправления и администраций с зоозащитными общественными организациями и волонтерами;

d) массовые отравления бездомных животных: самосуд или организованные акции?

e) Приюты ограниченного и неограниченного приема. Экономические и психологические особенности содержания животных в приютах ограниченного приема (пожизненное содержание в приюте).

2. Нормативно-правовое регулирование сферы содержания и обращения с животными-компаньонами и зоозащитной деятельности в Украине и мире.

3. Содержание животных-компаньонов с точки зрения их благополучия:

обеспечение биологических потребностей, уход и здоровье, ветеринарное обслуживание, разведение, тренинг, тестирование рабочих качеств, бои с участием животных, использование животных в зрелищных мероприятиях.

4. Психология и стайное поведение псовых. Особенности поведения бездомных собак, находящихся вне контроля человека, но в условиях, полностью или частично создаваемых деятельностью человека.

Регламент научно-практической конференции:

9:30 — 10:00 Регистрация участников конференции, представителей СМИ І. Актуальные вопросы ветеринарии.

10:00 — 10 :10 Официальное открытие конференции 10:10 — 10:40 Презентация Всеукраинской общественной организации «Ассоциация зооветбизнеса и защитников животных «ЗООСФЕРА»

10:45 — 11:05 Проблема забруднення навколишнього середовища яйцями гельмінтів.

Докладчик: Сорока Наталя Михайлівна, д. в. н., професор Національний університет біоресурсів і природокористування України 11:10 — 11:30 Токсоплазмоз поширена інвазійна хвороба тварин в Україні.

Докладчик: Сорока Наталя Михайлівна, д. в. н., професор Національний університет біоресурсів і природокористування України 11:35 — 11:55 Основы современной концепции бешенства мелких животных.

Докладчик: Заволока А. А., академик УТА, доктор ветеринарных наук, профессор Украинская ассоциация врачей ветеринарной медицины мелких животных 12:00 — 12:20 Анализ проявления болезни Лайма в Харьковской области, Украина.

Докладчик: Заволока А. А., академик УТА, доктор ветеринарных наук, профессор Украинская ассоциация врачей ветеринарной медицины мелких животных 12:25 — 12:45 Дирофіляріоз собак – діагностика, лікування та заходи боротьби.

Докладчик: Дахно Ю.І., аспірантка Національний університет біоресурсів і природокористування України.

12:50 — 13:10 Неврози у собак.

Докладчик: Костенко В. М., к. вет. наук., доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України ІІ. Содержание животных-компаньонов. Обращение с безнадзорными животными. Международный опыт регулирования численности и научно методические подходы к решению проблемы беспризорности животных.





Социальные, морально-этические, экологические и санитарно гигиенические аспекты проблем, связанных с наличием безнадзорных и бездомных животных.

13:15 — 13:35 Метод «Отлов-стерилизация-возврат»: его эффективность, и целесообразность применения в условиях Украины.

Докладчик: Мацевич Л. Л.

Международное общественное движение реалистической зоозащиты, г. Киев, Украина.

13:40 — 14:00 Проблема бездомных животных в Украине.

Практические методы и рекомендации ее решения.

Докладчик: Колесник Олег Петрович ООО «КРОТ», г. Николаев, Украина.

14:05 — 14:25 Рекомендации и практическое руководство по организации и функционированию специализированных предприятий, ответственных за содержание домашних животных и сокращение численности бездомных животных.

Докладчик: Шаповалова Юлия Григорьевна КП «Центр обращения с животными», г. Харьков, Украина.

14:30 — 14:50 Рекомендации по созданию и содержанию приюта неограниченного приема для животных. Пример расчета стоимости его содержания.

Докладчик: Шаповалова Юлия Григорьевна КП «Центр обращения с животными», г. Харьков, Украина.

14:55 — 15:15 Статистика государственных органов подтверждает правильность применения безвозвратного отлова бездомных животных.

Докладчик: Шаповалова Юлия Григорьевна КП «Центр обращения с животными», г. Харьков, Украина.

15:20 — 15:40 Проблемы отлова безнадзорных собак в городских условиях. Медикаментозный отлов.

Докладчик: Михайлова Е. Н.

КП «Животные в городе», г. Донецк, Украина 15:45 — 16:05 Проблема бездомных животных и роль общественных организаций в ее решении.

Докладчик: Сичкарь Вадим Степанович Национальный университет биоресурсов и природоисполь зования Украины, факультет ветеринарной медицины, г.

Киев, Украина.

16:10 — 16:30 Анализ ситуаций с владельческими собаками.

Докладчик: Михайлова Е. Н.

КП «Животные в городе», г. Донецк, Украина 16:35 — 16:55 Бродячие (одичавшие) собаки на Украине и изменение их поведения - 2013 г.

Докладчик: Джон Энджел «Этология - Флорида», США 17:00 Официальное закрытие конференции ЗАПРОШУЄМО ДО РЯДІВ Всеукраїнської громадської організації АСОЦІАЦІЯ ЗООВЕТБІЗНЕСУ І ЗАХИСНИКІВ ТВАРИН «ЗООСФЕРА»!

Всеукраїнська громадська організація «Асоціація зооветбізнесу та захисників тварин «ЗООСФЕРА», є громадською організацією, яка об’єднує на добровільних засадах фізичні та юридичні особи, що здійснюють свою діяльність (безпосередньо або опосередковано) у сфері зооветбізнесу та в сфері захисту тварин від жорстокого поводження (розробка, виробництво і реалізація зоотоварів, кормів, лікарських обладнання і ветпрепаратів, надання всіх видів послуг тваринам та їх господарям, та ін.).

головною метою Асоціації є:

захист прав та інтересів підприємств і підприємців – 1.

членів Асоціації;

сприяння подальшому розвитку та збільшенню обсягів 2.

виробництва продукції, росту обсягів її реалізації і розширенню ринків збуту продукції зооветбізнесу;

ствердження у суспільстві прогресивної ідеї 3.

цивілізованого співіснування людей і тварин, що ґрунтується на принципах гуманізму та охорони навколишнього природного середовища.

інформаційна підтримка членів Асоціації 4.

Членство в Асоціації є добровільним. Членами Асоціації можуть бути фізичні або юридичні особи за умови дотримання ними вимог Статуту Асоціації.

З питань вступу до ВГО Асоціація зооветбізнесу та захисників тварин «ЗООСФЕРА»

просимо звертатись:

проспект 40-річчя Жовтня, 68, офіс 7, м. Київ тел./факс +38 (044) 581-17-41, 581-17- E-mail: zoosphera@troyan/kiev.ua http://www.zoovetexpo.com І. АКТУАЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ ВЕТЕРИНАРИИ.

ПРОБЛЕМА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯЙЦЯМИ ГЕЛЬМІНТІВ Сорока Н. М., доктор ветеринарних наук, професор Січкар В. С., кандидат ветеринарних наук, доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України E-mail: 5350086@mail.ru Серед багатьох екологічно важливих проблем значне місце посідає проблема забруднення навколишнього середовища яйцями та личинками паразитичних червів, які поселяються в організмі людини і тварин [5]. Ще у році академік К.І. Скрябін писав: “Все живе, що є на Землі потрапило в гельмінтологічне павутиння, яке спліталося мільйонами років. Поселяючись в людському організмі, гельмінти як агресори, швидко приживаються і починають там розмножуватись. Одні окупують легені, інші м’язи, треті – мозок. Навіть у крові та кістковій тканині їх можна зустріти. Вони здатні викликати різноманітні і найсерйозніші захворювання у людей” [2].

Джерелами попадання інвазійних яєць та личинок є навколишнє середовище, оточуючий світ: вода, ґрунт, повітря, комахи, люди, а також домашні та дикі тварини, які переносять велику кількість гельмінтів [6]. За оцінкою ВООЗ серед населення світу значно поширені різноманітні інвазії, наприклад, аскарозом уражено понад 1 млрд. 450 млн осіб. Причинами такої ситуації, на думку експертів ВООЗ, є насамперед те, що 25% населення світу вживає неякісну епідеміологічно небезпечну воду, а 66% – позбавлені санітарно гігієнічних зручностей [7].

За даними центральної санітарно епідеміологічної станції МОЗ України у 2010 р. виявлено 87% людей, уражених найбільш поширеними гельмінтами, з них: 7 тис. аскарозом, 17 тис. трихурозом. Така кількість кишкових паразитів серед населення України може бути обумовлена «засіяністю» об’єктів довкілля (питної води, відкритих водойм, ґрунту) їх інвазійними яйцями [8].

Як відомо, гельмінти та найпростіші паразити кишок на сьогодні є проблемою глобального значення і несуть серйозну небезпеку людям, особливо дітям [4]. Цей клас хвороб, у більшості випадків, є однією з причин смертності.

За даними ВООЗ серед 50 млн. людей, що помирають щорічно у 16 млн.

виявлені паразитарні захворювання. За масовістю – захворювання людей на паразитарні хвороби займають третє місце [1]. Нині встановлено паразитування в організмі людей близько 342 видів гельмінтів [7]. Більшість з цих паразитів властиві і для тварин.

Територія України має сприятливі умови навколишнього середовища для широкого розповсюдження захворювань цієї групи. За даними паразитарного моніторингу протягом життя практично кожна людина нашої країни переносить якесь інвазійне захворювання, до того ж найчастіше від нього страждають діти.

На долю школярів і дітей молодшого шкільного віку приходиться від 9 до 55% всіх хворих ентеробіозом, 61% – аскарозом [8].

Отже, проблема зменшення забруднення навколишнього середовища гельмінтами, відповідно і зниження захворюваності – надзвичайно актуальна.

Мета нашої роботи полягала у вивченні екологічної ситуації з розповсюдження паразитарних хвороб людини і тварин, дослідженні окремих ділянок землі у мікрорайоні середніх шкіл міста Києва, визначенні забрудненості ґрунту і піску яйцями гельмінтів, а також розробці можливих заходів захисту навколишнього середовища та профілактики паразитарних захворювань серед населення.

Дослідження проведено в осінній період (з вересня по грудень) в мікрорайоні середніх шкіл №33 та №87 Голосіївського району м. Києва.

Матеріалом для досліджень служили проби фекалій собак, а також ґрунту і піску з ділянок та майданчиків навколо шкіл. Було відібрано з кожної ділянки по проб ґрунту або піску. На двох ділянках і одному майданчику відібрано по проб фекалій від собак. Проби фекалій, ґрунту і піску досліджували методами осадження і флотації [2, 5]. Всього досліджено 84 проби.

Як показали результати досліджень, зелена зона біля шкіл, дитячий майданчик та майданчик для вигулу собак облаштовані відповідно до санітарно гігієнічних вимог. Масовий вигул собак має місце поруч зі школами: в парку біля Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та в ботанічному саду ім. Фоміна. При обстеженні окремих ділянок нами знайдено яйця гельмінтів. Так, на ділянці №1, яка є зеленою зоною біля середньої школи № 33, у пробах ґрунту виявлено 3 яйця від собак збудника Toxocara canis та 2 від людей – Ascaris lumbricoides. У пробах фекалій собак виявлено 68 яєць збудника Toxocara canis та 16 члеників і 6 яєць Echinococcus granulosus. На ділянці №2, яка є дитячим майданчиком біля цієї школи, у пробах піску знайдено 2 яйця Echinococcus granulosus. На ділянці №3, яка є спеціально обладнаним майданчиком для вигулу собак у пробах фекалій виявлено 6 яєць Toxcara canis, – Toxascaris leonine, 9 – Trichuris vulpis, а також 5 члеників і 3 кокони Dipylidium caninum. На ділянці №4 – це дитячий майданчик біля середньої школи №87, у пробах піску знайдено 2 яйця Echinococcus granulosus. На ділянці №5, яка є зеленою зоною біля середньої школи № 87, у пробах ґрунту виявлено 1 яйце Ascaris lumbricoides, а у пробах фекалій собак 8 яєць Toxоcara canis, 2 членики Dipylidium caninum і 3 Echinococcus granulosus.

Отже, проведене лабораторне обстеження окремо взятих ділянок підтверджує наявність джерела біологічного забруднення яйцями кишкових паразитів.

Слід відмітити, що люди, особливо діти, постійно пересуваються через обстежені нами ділянки. Можна припустити, що завдяки їм яйця гельмінтів розповсюджуються у навколишньому середовищі. На взутті, одязі вони заносяться у житлові і шкільні приміщення, транспорт. Наші дослідження підтверджуються результатами обстеження Запорізької обласної санепідеміологічної станції окремих середніх шкіл, коли яйця гельмінтів виявляли не тільки на комп’ютерній оргтехніці, але й на стільцях, столах, шторах, ручках дверей [4]. Тому, необхідність захисту навколишнього середовища від інвазії, досить очевидна. Нами запропоновано у школах періодично проводити санітарно-просвітницьку роботу. Підвищувати всіма засобами інформації екологічну культуру. Профілактично застосовувати антигельмінтні препарати.

Список літератури 1. Гельминтозы у детей и подростков / Поляков В. Е., Лисенко А. Я., Вальцман М. Р., Хижняк Н. И. – Медицина, 2003. – С. 17-19.

2. Демидов Н. В. Гельминтозы животных: Справ. – М.: Агропромиздат, 1987. – 351 с.

3. Дифференциальная диагностика гельминтозов по морфологической структуре яиц и личинок возбудителей: Атлас / Под ред. А. А.

Черепанова. – М.: Колос, 2001. – 77 с.

4. Зарудная О. В., Загребнев А. А., Карпова Л. В. Изучение компьютерной техники как фактора передачи контактных гельминтозов // Вестник зоологии, 2005. – В.19. – С. 154-156.

5. Котельников Г. А. Гельминтологические исследования окружающей среды. – М.: Росагропромиздат, 1991. – 144 с.

6. Роль собак и внешней среды в эпидемиологии токсокароза в Харьковской области / Е. И. Бодня, Т. Н. Замазий, И. Д. Белая, Р. Г.

Павленко, Б. А. Рахмаил. – Вестник зоологии, 2005. – В.19. – С.56-57.

7. Санітарно-паразитологічний моніторинг кишкових паразитозів / І. М. Локтева, Л. В. Пархоменко, Г. В. Сопіль, В. І. Кикоть, С. Н.

Ніколаєнко. – Вестник зоологии, 2005. – В.19. – С.210-211.

8. Франц А. Н. Особенности эпидемиологии и эпизоотологии некоторых паразитов Луганской области // Вестник зоологии, 2005. – В.19. – С.

117-119.

ТОКСОПЛАЗМОЗ ПОШИРЕНА ІНВАЗІЙНА ХВОРОБА ТВАРИН В УКРАЇНІ Сорока Н. М., доктор ветеринарних наук, професор Галат В. Ф., доктор ветеринарних наук, професор Галат М. В., кандидат ветеринарних наук, асистент Суботенко Т. О., здобувач Національний університет біоресурсів і природокористування України E-mail: marina_galat@rambler.ru Однією з найбільш поширених у світі і надзвичайно небезпечних інвазійних хвороб тварин і людей є токсоплазмоз. На сьогодні хворобу зареєстровано більш ніж у 300 видів ссавців і 60 видів птахів. Джерелом токсоплазмозної інвазії для людей, в основному, є свійські тварини.

За даними науковців до 90 % котів і собак в різних країнах світу уражені збудниками токсоплазмозу. Особливо висока ураженість токсоплазмами зареєстрована серед гризунів. В синантропних вогнищах джерелом інвазії є велика рогата худоба, вівці, кози, верблюди, коні, віслюки, свині, м’ясоїдні тварини, качки, гуси, індики, цесарки, папуги та інші тварини.

Основними факторами, які зумовлюють широке розповсюдження токсоплазмозу, є такі:

- велика чисельність безпритульних котів;

- величезна репродуктивна здатність паразитичних організмів і виключна стійкість у зовнішньому середовищі ооцист, яких виділяють коти;

- інвазійність усіх стадій життєвого циклу токсоплазм для ссавців і багатьох видів птахів;

- адаптація їх до широкого кола проміжних хазяїв;

- тривале перебування цист в організмі інвазованих тварин;

- значна кількість джерел, шляхів зараження і факторів передачі збудників інвазії.

Збудником токсоплазмозу є одноклітинний паразитичний організм Toxoplasma gondii з групи цистоутворюючих кокцидій (тип Apicomplexa, клас Sporozoa, ряд Eucoccidiida, родина Eimeriidae, рід Toxoplasma. Він має форму півмісяця або дуги. Кінці його тіла загострені. Зустрічаються одноклітинні організми овальної і круглої форм. Ядро розташоване в середній частині паразита або ближче до краю. Toxoplasma gondii добре фарбується за Романовським-Гімза. При цьому ядро набуває рожевого кольору, а цитоплазма – голубого.

Дефінітивними хазяями одноклітинних організмів є коти, проміжними – хребетні тварини і людина. Цикл розвитку токсоплазм включає чергування статевого (в кишечнику котів) і безстатевого (в організмі ссавців і птахів) стадій розмноження. У процесі безстатевого розмноження в організмі проміжного хазяїна утворюються дві форми паразита: трофозоїти і тканинні цисти.

Трофозоїти з’являються у тканинах тварин у гострій стадії хвороби. Вони є чутливими до хіміопрепаратів. Цисти мають власну щільну оболонку, через яку не проникають антитіла та лікарські препарати. Вони зберігаються в організмі десятки років і зумовлюють хронічний перебіг хвороби.

Основним джерелом зараження токсоплазмами тварин є пероральне проникнення в їх організм спорульованих ооцист. Для м’ясоїдних тварин (перш за все собак і котів) – заковтування сирого м’яса (овець, свиней, гризунів) з цистами токсоплазм.

Людина може заразитися токсоплазмами при вживанні в їжу погано термічно обробленого м’яса з цистами або псевдоцистами паразита, сирого молока (особливо від кіз), в якому можуть знаходитися ендозоїти токсоплазм.

Крім того, необхідно враховувати можливість зараження людини через спорульовані ооцисти токсоплазм (при контакті з котами або предметами догляду за ними, забрудненими спорульованими ооцистами.

Зараження котів може відбуватися не лише через м’ясо з цистами токсоплазм, а і при заковтуванні спорульованих ооцист паразита. Проте після цього виділяють ооцисти не більше ніж 50 % інвазованих токсоплазмами котів.

Максимальну інвазованість собак в м. Києві токсоплазмами (до 100 %) зареєстровано в літні місяці (червень і липень), лютому та квітні. Із віком ураженість собак збудником Т. gondii зростає. Зокрема, антитіла до токсоплазм виявлені у 32 із 34 обстежених тварин у віці від 6 до 8 років. Це становить 94, %. Наведений результат є максимальним показником ураження тварин збудником токсоплазмозу. Це на 36 % більше, ніж у значно молодших собак (2- роки).

Важливим епізоотологічним показником є ураженість паразитичними організмами тварин різної статі. Встановлено, що немає суттєвої різниці щодо зараження збудниками токсоплазмозу самців і самок собак.

Досить поширеною є хвороба серед котів. 57,1 % тварин виявилися носіями одноклітинного паразитичного організму Т. gondii. Однак, у кішок зараження токсоплазмами відбувається майже вдвічі частіше, ніж у котів.

Клінічні ознаки хвороби у м’ясоїдних тварин проявляються пригніченням, втратою апетиту, підвищенням температури тіла. Найбільш чутливими до дії токсоплазм є органи зору і центральна нервова система. При цьому виникає запалення рогівки і передньої камери ока, зміна розмірів зіниці і реакції на світло, сліпота, кон’юнктивіт, порушення координації рухів, підвищення внутрішньочерепного тиску, гідроцефалія, важкість при ковтанні корму та їжі.

Закінчується хвороба парезами і паралічами кінцівок. Парези супроводжуються розслабленням сфінктерів прямої кишки і сечовидільного каналу (мимовільне виділення фекалій і сечі). Тварини гинуть через 10-15 діб при наявності паралічів кінцівок.

Діагноз на токсоплазмоз встановлюють комплексно на підставі епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічних даних та результатів лабораторних досліджень (мікроскопічних, серологічних, копроскопічних, біологічних).

Лабораторні дослідження на токсоплазмоз здійснюють шляхом:

1. виявлення і ідентифікація ендозоїтів, цист в патологічному матеріалі і ооцист токсоплазм в фекаліях методом мікроскопії;

2. виділення ендозоїтів або цист токсоплазм від білих мишей з наступною диференціацією збудників;

3. виявлення специфічних антитіл в сироватці крові.

4. В лабораторію для дослідження на токсоплазмоз направляють:

5. від підозрілих тварин проби нативної або консервованої сироватки крові (1-2 мл), мертвонароджений або абортований плід, його паренхіматозні органи, головний мозок, очі і шматочки плаценти;

6. від загиблих або вимушено забитих тварин – серце, легені, печінку, селезінку, нирки, лімфатичні вузли і головний мозок;

7. від підозрілих у захворюванні котів – проби фекалій.

Патологічний матеріал (абортований або мертвонароджений плід) і проби фекалій направляють в лабораторію ветеринарної медицини у день їх відбору, сироватку крові – не пізніше 2 діб з часу її отримання.

Фекалії котів досліджують флотаційними методами. При позитивному результаті під мікроскопом виявляють неспорульовані ооцисти. Однак, відсутність ооцист при копроскопічних дослідженнях не завжди є надійним тестом відсутності в організмі токсоплазм. Це пов’язано з тим, що період виділення ооцист порівняно короткий і, як правило, завершується до появи клінічних ознак хвороби.

Ооцисти токсоплазм необхідно диференціювати від наступних паразитичних організмів: ооцист роду Cystoisospora, видів Hammondia hammondi і Besnoitia darlingі, спороцист роду Sarcocystis. Ооцисти цистоізоспор також виділяються неспорульованими (як і ооцисти токсоплазм), однак, перші значно крупніших розмірів.

Спороцисти S. hirsuta i S. gigantea мають довжину приблизно таку ж як і ооцисти токсоплазм. Однак, у перших форма більш витягнута, а головне – вони уже виділяються у зовнішнє середовище спорульованими і містять в собі спорозоїти.

Для індикації токсоплазм запропоновані сучасні імунохімічні і молекулярно-генетичні методи, зокрема імуноферментний аналіз, імуноблоттінг, гібридомні технології, полімеразна ланцюгова реакція та інші.

В останні роки для генетичної діагностики токсоплазмозу використовують метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), суть якої полягає у виявленні у досліджуваному субстраті генетичного матеріалу (ДНК, РНК) збудників токсоплазмозу. Для діагностики токсоплазмозу досить часто застосовують дослідження сироваток крові за методом ІФА. Встановлено, що ELISA-тест придатний для ретроспективної діагностики токсоплазмозу і значно перевершує загальноприйнятий метод дослідження сироватки крові в РЗК. За чутливістю ІФА в 5-10 разів, а за специфічністю у 2-3 рази перевершує РЗК.

Висока чутливість, специфічність, безпечність у роботі, простота постановки, обліку та інші переваги аналізу сприяли тому, що на сьогодні ІФА широко використовується у практиці медичних та ветеринарних діагностичних лабораторій. Однак, практичне застосування імуноферментного методу ветеринарними фахівцями у значній мірі гальмується внаслідок відсутності тест систем для індикації хвороб сільськогосподарських і свійських тварин. В той же час, враховуючи його діагностичну цінність можна з упевненістю констатувати, що у перспективі цей метод стане надбанням лабораторій ветеринарної медицини.

У боротьбі з токсоплазмозом необхідно одночасно застосовувати не менше двох препаратів антипротозойної дії. Обов’язковим є призначення глюкокортикоїдів (преднізолон – 20-40 мг/добу перорально, 12-15 діб), фоліанту кальцію – 10 мг/добу перорально, дегідратаційну та інфузійно-дезінтоксикаційну терапію. Кожні 10 діб необхідно проводити заміну одного або двох препаратів.

Можна призначати делагіл у дозі 250 мг 3 рази за добу, кліндаміцин (450 мг упродовж доби), спіраміцин (1 г три рази на добу), трихопол (250 мг чотири рази на добу), доксициклін (100 мг 2 рази за добу). Всі препарати застосовують перорально.

Антибіотики, нейролептики, гепатопротектори, гормональні та інші препарати також повинні застосовуватися у боротьбі з токсоплазмозом. При терапії хронічного токсоплазмозу немає необхідності у здійсненні специфічного антипротозойного лікування. Необхідно проводити традиційну терапію супутніх хвороб. Лікування у період загострення хронічного токсоплазмозу має бути комплексним.

З метою профілактики токсоплазмозу необхідно дотримуватися санітарно гігієнічних заходів. Ветеринарним фахівцям потрібно звернути особливу увагу на багаточисельні повідомлення про те, що із організму тварин токсоплазми найбільш інтенсивно виділяються з навколоплідною рідиною, плацентою, абортованими й мертвонародженими плодами.

У зв’язку з тим, що пацюки і миші нерідко бувають у значній мірі інвазованими токсоплазмами, необхідно регулярно проводити дератизацію тваринницьких приміщень.

Потрібно виключити контакт котів із сільськогосподарськими тваринами, адже після зараження коти здатні упродовж доби виділяти з фекаліями мільйони ооцист токсоплазм. Цисти збудників у м’ясі можуть загинути при нагріванні до 66-70 °С упродовж 15-20 хвилин. Заморожування до температури -20 °С з наступним розморожуванням, засолка, копчення, або маринування не гарантує знищення цист токсоплазм у м’ясі.

ОСНОВЫ СОВРЕМЕННОЙ КОНЦЕПЦИИ БЕШЕНСТВА МЕЛКИХ ЖИВОТНЫХ А. А. Заволока, академик УТА, доктор ветеринарных наук, профессор Ан. А. Заволока, кандидат ветеринарных наук.

Украинская ассоциация врачей ветеринарной медицины мелких животных E-mail: a.zavoloka@gmail.com В настоящее время эпизоотическую и эпидемическую ситуацию по бешенству в Украине и соседних странах нельзя назвать благополучной и вселяющей оптимистические надежды на быстрое и повсеместное искоренение этого опасного заболевания.

В мировом масштабе бешенством ежегодно поражаются десятки тысяч животных и людей. Эпизоотическая и эпидемическая ситуация по бешенству в различных странах свидетельствует о том, что вовлечение в эпизоотический процесс различных видов животных имеет прямое отношение к уровню заболевания бешенством прежде всего собак и кошек.

В последние годы поступает значительное количество сообщений о причастности к эпидемическим и эпизоотическим характеристикам бешенства более широкого круга животных, чем это было определено в классических представлениях о возможных источниках возбудителя инфекции.

Высказанное на Восьмом конгрессе сравнительной патологии более лет тому назад мнение о перспективе быстрого освобождения европейских стран от бешенства себя не оправдало, в настоящее время от бешенства свободно очень незначительное количество стран Европы. Есть основание считать, что возбудитель бешенства, в значительной степени адаптировавшись к различным факторам внешней среды, повлиял на изменение эпизоотического и эпидемического процессов.

Бешенство у многих плотоядных не заканчивается летальным исходом, такое количество вирусоносителей в резервуарах заболевания иногда достигает 80%, при этом животные-вирусоносители пожизненно могут пребывать без проявления каких–либо признаков заболевания вблизи человека, а случай бешенства обнаруживается только при заболевании людей. Ранее подобная ситуация была характерна для тропических стран с определенным социальным укладом и специфической фауной (1,2). Вариабельность проявления бешенства, новые особенности эпизоотического и эпидемического процессов требуют выбора наиболее надежных средств профилактики включая наиболее современные вакцины (3,4).

Наши исследования по анализу и моделированию эпизоотической ситуации относительно бешенства с использованием компьютерного алгоритма и трехмерного графического построения показали, что пороговой величиной, способствующей значительному спаду неблагополучной по бешенству эпизоотической ситуации является наличие минимум 75% собак успешно вакцинированных против бешенства. К сожалению, в населенных пунктах вакцинации подвергаются только собаки имеющие хозяев, при этом часто не все и с нарушением последующих сроков ревакцинации. Из поля вакцинальной профилактики бешенства выпадают тысячи бездомных собак и кошек, имеющих преимущество в контакте с представителями неблагополучных по бешенству резервуаров возбудителя инфекции, например лисами.

Подъем заболеваемости бешенством среди собак является, как правило, предпосылкой увеличения случаев бешенства и среди кошек, у которых заболевание регистрируется порой только после заболевания человека.

Появление трупов кошек или собак в населенных пунктах часто не связывают с возможным заболеванием бешенством, а сами трупы павших животных на наличие вируса бешенства не исследуют. Показателем недостаточного выявления бешенных животных в регионе могут явиться статистические данные о преобладающем количестве случаев бешенства среди животных, которые не являются резервуарами возбудителя инфекции, например коровы, козы по сравнению с лисами, собаками, волками. Борьба с бешенством в определенной степени осложняется тем, что ежегодное количество привитых собак и кошек значительно меньше общего количества животных этих видов, при этом нет полного учета всех животных в населенных пунктах и за его пределами.

Обязательным условием успешной борьбы с бешенством и надежной его профилактики является применение качественных вакцин. Среди препаратов специфической профилактики бешенства, на наш взгляд, заслуживает внимание уровень вакцины Nobivac Rabies®. Она является инактивированной, приготовлена на культуре клеток почек хомячка, не содержит каких–либо компонентов способных оказать побочное действие. Это обеспечивает ее безопасность для собак и особенно кошек, у которых были описаны случаи заболевания бешенством после применения живых вакцин, даже в том случае, если это была не первая, а повторная вакцинация. Важно, что адъювантом является не гидроокись, а фосфат алюминия, поскольку применение различных вакцин с содержанием гидроокиси алюминия может приводить к возникновению опухолей на месте введения у кошек, при этом опухоли способны разрастаться, а иногда и давать метастазы. Для лечения в таких случаях необходимо проводить их хирургическое удаление, однако при этом в 75% наблюдаются рецидивы, требующие применения облучения и химиотерапии.

Вакцина Nobivac Rabies® не требует специальных условий хранения, отличается высокой иммуногенностью и создает иммунитет против бешенства на 3 года, это обстоятельство удешевляет затраты на вакцинацию и является важным преимуществом в создании длительной невосприимчивости к вирусу бешенства.

Выбор надежного средства профилактики бешенства является основополагающим, особенно, если учесть современные нестандартные факторы вовлечения в процесс заражения животных и людей различных видов рукокрылых (не только вампиров) и других представителей фауны. Кроме того, важное значение имеет способность отдельных штаммов вируса персистировать в клетках и размножаться при хроническом течении без каких–либо отличительных морфологических особенностей зараженных клеток от не зараженных. Заслуживают внимания факты выделения вируса бешенства из организма синантропных грызунов, комаров, москитов, а также из слюны внешне здоровых собак, что, в значительной степени изменяет устоявшееся мнение о путях возможного заражения.

Учитывая важность и опасность бешенства как заболевания, которое никому и никогда не удавалось вылечить, сложную эпизоотическую и эпидемическую ситуацию по заболеванию в настоящее время, необходимо борьбу с заболеванием рассматривать как общенациональную программу с обязательной государственной целевой финансовой поддержкой.

Литература 1. Zavoloka A., Medvedev S., Bah A. La situation de la rage en Guinйe. // Rap.

а la Confer. Scientifique de l’Inst. Politech. de Kan Kan. La Republique de Guinиe, 1976.-Mai.-P. 7-10.

2. Заволока А. А. Диагностика вирусных болезней животных в странах с тропическим климатом. – Харьков.- 1990 г.- 81 с.

3. Webster W. A., Casey G. A., Charlton K. M., et al.: Antigenic variants of rabies virus in isolates from eastern, central and northern Canada.

Can J Comp Med 49:186-199, 1985.

4. Сюрин В. Н., Самуйленко А. Я., Соловьев Б. В., Фомина Н. В. Вирусные болезни животных.- Москва, ВИНИТИБ, 928 с.

АНАЛИЗ ПРОЯВЛЕНИЯ БОЛЕЗНИ ЛАЙМА В ХАРЬКОВСКОЙ ОБЛАСТИ, УКРАИНА.

А. А. Заволока, профессор, доктор ветеринарных наук, академик УТА Ан. А. Заволока, кандидат ветеринарных наук Украинская ассоциация врачей ветеринарной медицины мелких животных E-mail: a.zavoloka@gmail.com Болезнь Лайма (лайм - боррелиоз) - это трансмиссивное, природно очаговое заболевание человека и животных, протекающее преимущественно хронически с поражением нервной системы, опорно- двигательного аппарата, нарушением сердечной деятельности, почек, глаз. Заболевание может характеризоваться многовариантно, имея острое проявление, или хроническое, рецидивирующее, латентное течение.

История заболевания относится к описанию массовых артритов у детей в городке Лайм штата Коннектикут (США) в 1975 году. Заболевание было названо лаймской болезнью - Lyme disease. Было установлено, что при данном заболевании клинические проявления не ограничиваются только артритами, в патологический процесс вовлекаются различные органы и системы пораженного болезнью организма.

Установление возбудителя болезни его инфекционной природы, других характеристик относится к 1982-1984 годам. Было обнаружено, что заболевание вызывается микробом спирохетой, похожей на спирохету возбудителя сифилиса, относится возбудитель к новому виду патогенных боррелий, такие их виды, как Borrelia (В) burgdorferi, В. garinii и В. afzelii играют значительную роль в возникновении лайм - боррелиоза.

Была установлена ведущая роль в распространении заболевания клещей рода Ixodes: I.dammini, I. ricinus, I. persulcatus. В настоящее время имеются сведения о возможности заражения лайм - боррелиозом алиментарным путем – при поедании животными грызунов носителей клещей содержащих боррелии, при попадании боррелий на кожу человека или в глаз при неудачных случаях извлечения клеща руками, загрязнения при этом рук возбудителями лайм боррелиоза, попадании на кожу человека фекалий клеща, содержащих возбудителей заболевания.

Есть сообщения, что в заражении патогенными боррелиями могут принимать участие и блохи. Прокормителями и естественными хозяевами клещей- переносчиков лайм - боррелиоза являются теплокровные дикие и домашние животные различных видов, включая птиц (1-15 ).

В задачи наших исследований входило изучить динамику распространения лаймо - боррелиоза в Харьковской области по годам, основываясь на данных ветеринарной и медицинской информации, проанализировать особенности клинического проявления заболевания у животных.

Показатели случаев регистрации среди людей болезни Лайма на 100 тыс.

населения с 2000 по 2010 год характеризуются выраженным ростом случаев с 0,1 в 2000г. до 1,6 в 2009г. После увеличения случаев заболевания вдвое в 2002 2003 годах, в 2004г. показатель регистрации возвратился к аналогичному года (0,1). Уже с 2005 года снижения регистрации случаев не отмечалось, в году количество случаев составило 0,6, в 2007г. 0,9, при дальнейшем планомерном нарастании, в 2007году 0.9 случаев, а уже в 2009 году 1,6. Другими словами, с 2000 года в Харьковской области годичная регистрация случаев заболевания людей болезнью Лайма возросла в 16 раз. (Рис.1).

Клиническое проявление болезни Лайма у людей сопровождалось всем многообразием клинических признаков и вариантов течения заболевания, от манифестантного, с характерным образованием на месте укуса эритемы виде «бычьего глаза» до бессимптомного с кратковременными признаками гриппоподобного состояния.

Данное обстоятельство, по всей видимости, связано с интенсивностью увеличения в природных условиях иксодовых клещей, действию других объективных факторов влияющих на ежегодное нарастание случаев обращения людей за помощью в связи с укусами клещами. Если в 2000-2003 годах по поводу укусов клещей в Харьковской области за помощью обращались в 2-х -2, случаях на 100 тыс. населения, то в 2005г. уже 11,1 случаях;

в 2007г. 18,3;

в 2008г. 27, 2, а в 2009г. уже в 40,2 случаях. (Рис. 2).

Статистические данные свидетельствуют о том, что2005 год, являясь преддверием к планомерному увеличению в последующие годы случаев обращения людей за помощью по поводу укусов клещами, равно, как и случаев заболевания людей, характеризовался наивысшим показателем наличия возбудителей лайм - боррелиоза в отловленных клещах, а именно, 19,5%, при 8,3% в 2004году, 11,6% в 2006 году, 3,1% в 2007 году, 2,8% в 2008году и 7,3% в 2009 году, т.е, не было, согласно статистическим данным коррелятивной зависимости между нарастанием по годам заболевания людей, увеличения случаев обращения людей по поводу нападения клешей и выделения из клещей возбудителей лайм - бореллиоза. По состоянию на май 2010 года в клещах, паразитирующих на животных в 21% случаев были обнаружены возбудители лайм - боррелиоза и в 6% случаев возбудитель был обнаружен в клещах, снятых при нападении их на людей.

Сезонные колебания заболеваемости с 2000 по 2009 год включительно характеризовались помесячной стабильностью, выражавшейся в том, что первые обращения за помощью по поводу укусов клещами приходились на конец апреля и не прекращались вплоть до начала ноября месяца. Ежегодное проявление клинических признаков заболевания приходилось на середину мая месяца и заканчивалась практически к декабрю месяцу, что зависело то индивидуальной резистентности покусанного человека степени патогенности возбудителя болезни, влияющих на длительность инкубационного периода болезни.

Вариабильность и интенсивность проявления клинических признаков болезни Лайма у покусанных клещами людей зависела от сроков обращения в медицинские учреждения по поводу покусов, около 45% покусанных клещами людей обращались за медицинской помощью по прошествии 3-х месяцев с момента укуса, 40% покусанных клещами обращались за медицинской помощью в период 1-3 месяцев, остальные 15% обращались в первые дни после укуса или в срок, не превышающий одного месяца после укуса.

Длительность инкубационного периода в пределах 15 дней наблюдалась у 50% пациентов, инкубационный период с полумесяца до 1 месяца и инкубационный период с 2-х месяцев и более этого срока припадал на одинаковое количество пациентов, соответственно по 25% на каждую группу.

Есть основание предполагать, что заражения болезнью Лайма при нападении клещей на людей и животных можно было бы избежать, если бы клещи были своевременно извлечены и извлекались правильно. Наиболее частой ошибкой была попытка извлечь клеща, захватывая его руками, причем за тело.

Это приводило во всех случаях к отрыву тела клеща от головки и впрыскиванию в ранку содержимого клеща вместе с возбудителями болезни, загрязнению рук возбудителями болезни при манипуляциях с клещем. Неудачами заканчивалось и применение различных жиросодержащих средств, прокручивание клеща при его удалении, что приводило к откручиванию тела клеща от головки с внедрившимся в толщу кожи хоботком. Частой ошибкой было и мнение, что клеща удалили (считай, оторвали его тело от головки), а оставшаяся часть, настолько мала, что не может причинить какого-либо вреда.

По состоянию на 2010 год можно заключить, что лайм - боррелиоз встречается во всех 28 районах Харьковской области и в городе Харькове у иксодовых клещей из этой территории путем микроскопии ежегодно выделяют возбудителей болезни. К сожалению, регистрация случаев этого заболевания среди животных не является обязательной в пределах официальной отчетности, данные о распространении лайм - боррелиоза не являются предметом ни статистической регистрации ни статистического анализа.

Клещи, инфицированные возбудителями лайм - боррелиоза были обнаружены преимущественно у собак (доминирующий объект исследования), у представителей мелкого и крупного рогатого скота, мышей, крыс, кошки, белки и двух ежей.

Особенностью проявления лайм - боррелиоза у собак явился значительно отличимый от случаев заболевания людей, длительный инкубационный период, не менее 3-х месяцев, порой 1 год и более. Наиболее частыми признаками лайм боррелиоза у собак были: вялость, отказ от корма, повышение температуры тела, шаткость походки, хромота, нарушения сердечной деятельности, функции печени, почек. Диагноз успешно ставили в случаях, когда сопоставляли означенные неспецифические клинические признаки заболевания с данными анамнеза и срочно проведенными лабораторными исследованиями. Характерно, что патология опорно-двигательного аппарата у собак (боли в мышцах, изменение походки в виде негнущихся конечностей одновременно с хромотой, опухание и болезненность суставов, увеличение и отечность лимфатических узлов сначала возникала в конечностях расположенных ближе к месту внедрения клеща, а за тем диффузно распространялась на другие участки тела животного. Рецидивы проявления болезни после 3- 4 месячного хронического течения характеризовались явлениями нарушения функции нервной системы, что обязывало дифференцировать заболевание в первую очередь от бешенства или исключать совместное проявление лайм - боррелиоза и бешенства.

Манифестантное проявление лайм - боррелиоза у собак было зарегистрировано приблизительно в 10% случаев заболевания, практически все они в 60% характеризовались артритами. Лечение лайм - артритов без применения интенсивной и длительной антибиотикотерапии не приводило к выздоровлению животных и восстановлению функции конечностей. Наиболее успешным было лечение основанное на превентивном своевременном введении антибиотиков животному после удаления клеща с тела в течение 24-48 часов при обнаружении боррелий в организме клеща.

Болезнь Лайма в Харьковской области, к сожалению, не перестает быть значительной проблемой, несмотря на усилия в совершенствовании методов диагностики заболевания, организации мероприятий, направленных на профилактику болезни среди людей и животных. Ежегодному увеличению случаев заболевания людей и животных способствует значительное распространение иксодовых клещей - переносчиков заболевания и не только за пределами города, но и непосредственно в городе, в парках, скверах, наличие беспризорных собак и других животных в городе в местах скопления людей, недостаточное оповещение людей об опасности возможного появления этого заболевания в критический период года.

Успеха в профилактике и борьбе с лайм - боррелиозом в Харьковской области возможно достичь только при объединении совместных усилий медицинской и ветеринарной служб, глубокого изучения лайм - боррелиоза на научной основе, разработке соответствующих предметных планов и программ.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ 1. Ананьева Л.П Лайм-боррелиоз или иксодовые клещевые боррелиозы.

Часть 1. Этиология, клиника, диагностика. Инфекции и антимикробная терапия, 2002, том 4, N 2, с.42-45.

2. Ананьева Л.П.. Лайм-боррелиоз, или иксодовые клещевые боррелиозы.

Часть 2. Лечение и профилактика. Инфекции и антимикробная терапия, 2002, том 4, N 3, с.68-71) 3. Васильева И.С., Наумов Р.Л. Паразитарная система болезни Лайма, состояние вопроса. Сообщение 1. Возбудители и переносчики // Acarina.

1996.Vol.4. № 1-2. P.53-75.

4. Воробьева Н.Н. Клиника, лечение и профилактика иксодовых клещевых боррелиозов. Пермь, Урал-Пресс,1998, 5. Лобзин ЮВ, Усков АН, Козлов СС. Серия: актуальные инфекции. Лайм боррелиоз (иксодовые клещевые боррелиозы). С-Пб, издательство “Фолиант”, 2000, 160с.

6. Наумов Р.Л., Гутова В.П. Привлечение таежных клещей запахом шерсти хозяина в природе // Мед. паразитол. 1992. № 5-6. С. 50- 7. Пустовит Н.С. Иксодовые клещевые боррелиозы (болезнь Лайма) у собак / Автореф. дис… канд. биол. наук. М. 2003. 25с.

8. Anderson JF, Duray PH, Magnarelli LA. 1990. Borrelia burdorferi and Ixodes dammini prevalent in the greater Philidelphia area. Journal of Infectious Disease 161: 811-812.

9. Bertrand MR, Wilson ML. 1996. Microclimate-dependent survival of unfed adult Ixodes scapularis (Acari: Ixodidae) in nature: life cycle and study design implications Journal of Medical Entomology 33: 619-627.

10. Burgdorfer W, Barbour AG, Hayes SF, Benach JL, Grunwaldt E, Davis JP.

1982. Lyme disease - a tick-borne spirochetosis? Science 216: 1317-1319.

11. Center for Disease Control. 1995. Lyme disease-United States, 1994.

Morbidity Mortality Weekly Report 44: 459-462.

12. Lindenmayer J.M., Marshall D., Onderdonk A.B. Dogs as sentinels for Lyme disease in Massachusets // Am. J. Publ. Health. 1991. Vol.81. №11. P.1448 13. Daniels T.J., Fish D., Levine J.F. et al. Canine exposure to Borrelia burgdorferi and prevalence of Ixodes dammini risk in the northeastern United States. // J. Med. Entomol. 1993. Vol.30. № 1. P.171-178.

14. Dame DA, Fasulo TR. (16 July 2002). Mites and Ticks. Public Health Pesticide Applicator Training Manual. (29 January 2010).

15. WebMD Better information. Better treatment. Lyme Disease Pictures Slideshow: Symptoms, Causes, Treatment –рис. 3,4,5.

ДИРОФІЛЯРІОЗ СОБАК – ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ Дахно Ю. І., аспірантка Науковий керівник д. вет. наук, професор Сорока Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України E-mail: juliadakhno@gmail.com Дирофіляріоз, від лат. («diro, filum» — «злая нить») – широко розповсюджене зоонозне захворювання м’ясоїдних тварин, збудниками якого є нематоди, що належать до підряду Filariata, родини Onchocercidae, роду Dirofilaria. У природі існує біля 26 видів дирофілярій, проте, у собак і котів, на території більшості країн світу, частіше виявляли два види збудників: Dirofilariа repens – локалізується в підшкірній клітковині і викликає ураження шкіри та Dirofilaria immitis – паразитує в правому шлуночку серця та легеневих артеріях і супроводжується у тварин розладом серцево-судинної діяльності [1]. Личинки – мікродирофілярії циркулюють в крові тварин.

За літературними даними збудник D. Immitis відомий в Америці понад років (1847). Дж. Лейді у 1856 р. описав перший випадок серцевого дирофіляріозу у собаки виявлений на території Південної Америки [2].

Наступний опис датується 1875 роком. Перший випадок захворювання людини на дирофіляріоз належить до 1887 р., а перший випадок захворювання у кота – до 1921 р.

В наші дні захворювання набуло значного поширення в американських, африканських і азіатських країнах, а також на території Греції, Іспанії, Франції, Португалії, Німеччини, Великої Британії та країн СНД [3].

Починаючи з 90-х років ХХ століття на території України простежується тенденція зростання випадків дирофіляріозу у собак та людей. Поширенню захворювання сприяють: збільшення кількості собак у помешканнях людей та бродячих, безпритульних тварин;

значна міграція людей разом з тваринами, а також адаптація дирофілярій до різних проміжних хазяїв [4,5].

Дефінітивними хазяями гельмінтів є більше 30 видів тварин (собака, домашня і дика кішка, лисиця, вовк, койот, дінго, ведмідь, панда, бобер, єнот, тхір, носуха, видра і ряд інших ссавців). Сприйнятливі також коні, каліфорнійські морські леви, тюлені, примати та люди. Проте, цю групу ссавців відносять до абортивних хазяїв, в їх організмі гельмінти не досягають статевозрілої стадії.

Проміжними хазяями на території України є комарі, родів Aedes, Culex, Anopheles.

Цикл розвитку. Самки дирофілярій живородні, продукують у кров личинок, які максимально концентруються в периферійній крові у D. immitis ввечері, а у D. repens – вночі, в період активності комарів. Личинки, які потрапили з кров'ю в організм комара, заносяться в мальпігієві судини, де через 10-15 діб розвиваються до інвазійних, а потім мігрують в голову комара і концентруються в ротовому апараті. При живленні комарів мікродирофілярії потрапляють у кров тварин і мігрують у місця локалізації, а саме: D. immitis до легеневої артерії та серце, а D. repens – у підшкірну клітковину. Статевої зрілості D. immitis досягають через 8-9, а D. repens – через 6-8 місяців. Тривалість життя дорослих паразитів в організмі тварин до 5-7 років.


Епізоотологія. На території України захворювання вперше зареєстровано у 1911 р. в Криму, а потім у центральних регіонах країни в 1988 р. В.Т.

Міщишиним. В наші дні дирофіляріоз у собак реєструють в містах Київ, Одеса, Севастополь, Сімферополь, Харків, а також на території Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської, Харківської та інших областей України [4]. В центральних регіонах України ураженість собак досягає 45,16%, при інтенсивності інвазії – 122,3 екз./личинок в 1 см крові. До дирофіляріозу сприйнятливі собаки всіх вікових груп. Собаки віком від 2 до 13 років уражені дирофіляріями приблизно однаково, тоді як тварини старше 12 років – уражаються частіше.

Ураженість собак дирофіляріями за результатами досліджень крові дещо відрізняється по сезонах року. Максимальні показники ураженості тварин гельмінтами реєструвалися влітку в червні (36,1%). На початку весни, у березні, показники знижувалися до 27,7%. Восени, у жовтні, ураженість тварин не перевищувала 23,9%, а в зимовий період (січень) – 7,9%. В залежності від породи та господарського призначення ураженість тварин теж була різною.

Більш сприйнятливі до захворювання ротвейлери і середньоазіатська вівчарка їх ураженість досягала, відповідно, 34% та 32,6%, а у безпритульних – 32,4%.

За даними Центральної СЕС МОЗ України з 1975 по 2005 роки офіційно зареєстровано 434 випадки підшкірного дирофіляріозу в людей. На ураження очей припадало 40% всіх виявлених випадків, при цьому гельмінти частіше локалізувалися під шкірою повік (40% від числа випадків ураження очей), під кон’юнктивою (25%), в ділянці брів (у 15%), всередині орбіти ока (у 5%). За період з 1997-2008 рр. найбільше хворих людей було виявлено у м. Києві – випадки, у Запорізькій області – 59, Чернігівській – 66, Одеській – 41, Херсонській – 54, Миколаївській – 46, Донецькій - 49, Полтавській – 37, Харківській області – 33 випадки та в АР Крим – 31 випадок [6].

Клінічні ознаки. Клінічні ознаки, які спричинювалися дорослими гельмінтами та їх личинками залежали головним чином від наявності паразитів в легеневих артеріях. Вони часто провокують легеневу гіпертензію, яка без лікування призводять до перевантаження серця. Дирофілярії провокують порушення току крові через розташування дорослих гельмінтів у правому передсерді, в цьому випадку розвивається гемоліз та гемоглобінурія, що призводить до розвитку синдрому “порожнистої вени”. Клінічно синдром “порожнистої вени” проявляється раптовою анорексією, загальним виснаженням, іноді кашлем. Часто розвивається асцит та жовтуха.

Симптоми захворювання, викликані паразитуванням D. repens менш виражені і при високій інтенсивності інвазії проявляються у формі папульозного дерматиту. Слід відмітити, що у 30% собак дирофіляіоз перебігає у латентній формі, в таких випадках клінічні ознаки не проявляються. У тварин виявляються зміни в морфологічних та біохімічних показниках крові.

Діагностика. Вирішальним у постановці зажиттєвого діагнозу є виявлення мікродирофілярій в крові м’ясоїдних тварин. Кров для лабораторних досліджень краще відбирати ввечері або вночі, оскільки максимальна кількість мікродирофілярій у крові собак, інвазованих D. immitis, виявляється ввечері, а при ураженні D. repens – вночі.

Для зажиттєвої діагностики дирофіляріозу дослідниками запропоновано велику кількість гемоларвоскопічних методів. Метод Knotta та різноманітні його модифікації досить часто використовуються на практиці при діагностиці дирофіляріозу (спосіб Дахно, 2003, спосіб Ястреба, 2004).

В багатьох країнах світу випускають комерційні набори реагентів для виявлення антигенів дирофілярій і серологічної діагностики дирофіляріозу в імуноферментному тесті (основні виробники – фірми IDEXX, Diasystems, SynbioticsCo, Uni-Tec, HESKACorporation).

Посмертно діагноз на дирофіляріоз встановлюють при проведенні патологоанатомічного розтину та виявленні гельмінтів в місцях їх локалізації.

Лікування. Для лікування собак за дирофіляріозу на сьогоднішній день існує два препарати схвалені FDA (організація по нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів у США). Обидва препарати є сполуками миш’яку:

меларсомін дигідрохлорид (Immiticide® «Меріал») і тіацетарсамід натрію («Меріал»). Ці препарати призначають після виявлення мікродирофілярій у крові тварин. Лікування може бути призначене тільки після клінічного обстеження тварини і оцінки функціонування серця, легень, печінки, нирок. При виявленні функціональних порушень необхідно перш за все призначити лікування, спрямоване на нормалізацію серцевої діяльності.

Після використання меларсоміну дигідрохлориду і тіацетарсаміду у собак часто виявляється тромбоемболія та підвищення кров’яного тиску в легенях.

Tіацетарсамід може спричинювати некроз шкіри, порушення функцій печінки та нирок. Тому, препарат протипоказаний тваринам з функціональними та органічними змінами нирок і печінки. Меларсомін дигідрохлорид є більш безпечним ніж тіацетарсамід, проте, і він може спричинити токсичну дію, яка проявляється блюванням, анорексією та неврологічними явищами [7].

При успішному використанні даних препаратів статевозрілі дирофілярії гинуть і мікрофіляріємія зникає приблизно через 4 місяці після лікування тварин.

Як ефективний мікрофіляріцидний препарат використовують абіктин у формі таблеток та порошку. Використання препарату в дозі 0,2 мг/кг по ДР проявляє 100% ефективність за дирофіляріозу собак.

Діронет у дозі 1 таблетка на 10 кг маси тіла є ефективним та має високу терапевтичну активність як засіб мікрофіляріцидної терапії.

Івермектин в дозі 0,1- 0,2 мг/кг по ДР при застосуванні всередину в суміші з пропіленгліколем знищує мікрофілярій упродовж 4-24 годин.

Брованол-плюс у дозі 1 г на 10 кг маси тіла тварини забезпечує 100% терапевтичну ефективність по відношенню до мікродирофілярій. Препарат не викликає побічної дії.

Бровермектин гранулят при згодовуванні собакам у дозі 1 г на 10 кг маси тіла, два рази на добу, упродовж трьох діб теж забезпечує 100% мікрофіляріцидну ефективність.

В окремих випадках проводять хірургічне видалення Dirofilaria immitis з правої половини серця та легеневої артерії (доступ через яремну вену).

Операцію проводять під місцевою анестезією. Під контролем флюороскопії або ехокардіографії гнучкий аплікатурний пінцет вводять в легеневі артерії і видаляють дирофілярій. Маніпуляцію повторюють кілька разів до повного видалення гельмінтів. Через два тижні після операції рекомендують проводити обробку адультіцидами для знищення паразитів, які могли залишитися в місцях локалізації.

Лікування тварин, хворих на дирофіляріоз, є складним через небезпеку розвитку емболії судин. При макрофіляріцидній терапії слід враховувати те, що існує небезпека для життя тварини після початку її лікування. Загибель тварини під час лікування може наступити швидше, ніж без проведення лікування, оскільки застосування специфічних препаратів провокує активне надходження дирофілярій у кровоносне русло і, як наслідок – емболію судин. Таким чином, принципове значення має не лікування хворої тварини, а профілактика захворювання.

З метою попередження дирофіляріозу рекомендовано приділяти більше уваги стану здоров’я домашніх тварин, особливо завезених із-за кордону та своєчасно їх лікувати. В неблагополучних районах необхідно обробляти собак за 2-5 місяців до початку льоту комарів, а потім проводити обробку впродовж діб, через кожні 48 діб, в період льоту комарів.

Як ефективний профілактичний засіб використовують селамектин ("Pfizer"), рекомендована доза 6 мг/кг маси тіла. В Америці і деяких інших країнах препарат відомий під назвою "Revolution", а в країнах Європи зареєстрований під назвою "Стронгхолд".

Для захисту тварин від кровосисних комах використовують інсектициди з групи синтетичних піретроїдів – перметрини та репеленти.

Список літератури.

1. Василик Н.С. Морфофункціональні зміни та адаптаційно-компенсаторні реакції в організмі собак за дирофіляріозу: автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. вет. наук: спец. 16.00.02 «Патологія, онкологія та морфологія тварин»/ Н. С. Василик. – К., 2004. – 22 с.

2. Labarthe N. Epidemiology of heartworm: what is happening in South America and Mexico/ N. Labarthe, J. Guerrero// Vet. Parasitol. – 2005. – Vol. 133(2 3). – Р. 149-156.

3. Медведев А.Ю. Распространение дирофиляриоза собак в Краснодарском крае и разработка его диагностики иммуноферментной реакцией: автореф. дис.

на соискание уч. степени канд. вет. наук: спец. 03.00.19 «Паразитология»/ А.Ю.

Медведев. – М., 2007. – 25 с.

4. Дахно І. Філяріатози – проблема ветеринарної та гуманної медицини/ І.

Дахно, Ю. Шеремет, Г. Дахно та ін.// Ветеринарна медицина України. – К., 2003.

– № 2. – С. 19-20.

5. Дахно І.С. Екологічні умови розвитку епізоотичного процесу при дирофіляріозі собак/ І.С. Дахно, Г.П. Дахно, Г.К. Семенов, Ю.І. Дахно// Вестник зоологии: матер. науч.-практ. конф. Украинского научного общества паразитологов, посвященной 100-летию со дня рождения академика НАН Украины О.П. Маркевича. –– К., 2005. – Вып. 19. – Ч. 1. – 2005. – С. 98-100.

6. Поживіл А.І. Випадки захворювання собак на дирофіляріоз в Україні/ А.І.Поживіл, В.Т. Міщишин та ін.// Зб. матер. ІІІ наук.-практ. конф. (Київ, 8- жовтня 1998 р.). – К., 1998. – С. 114-116.

7. Бодня К.І. Дирофіляріоз в Україні/ К.І. Бодня// Інфекційні хвороби. – К., 2006. – № 2. – С. 76-82.

НЕВРОЗИ У СОБАК Костенко В. М., Грушанська Н. Г., к.вет.наук., доценти Національний університет біоресурсів і природокористування України E-mail: v_kostenko@hotbox.ru В останні десятиріччя значно зросли випадки патології нервової системи у собак. Швидкий науковий прогрес двадцятого і початку двадцять першого століть сприяв виникненню нових методів дослідження, лікування та профілактики, що дозволило боротися із багатьма раніше не виліковними хворобами тварин. Однак, все частіше почали виникати нові захворювання тварин, випадки яких раніше були поодинокими. Це стосується хвороб нервової системи у дрібних домашніх тварин і, зокрема, собак.


Поряд із органічними нервовими хворобами, які в основному й переважали, сьогодні почали домінувати функціональні захворювання нервової системи (неврози та ін.).

У собак почали з’являтися психічні захворювання, причому, вони переважно пов’язані з соціальними процесами. Собака – тварина зграї, а люди її сильно індивідуалізували. У сім’ї, в якій живе тварина, незалежно від своїх якостей вона завжди знаходиться на нижчому ієрархічному рівні. Тому у будь якому випадку домашня собака – потенційний невротик, оскільки вона живе в неприродному для себе середовищі.

У собак неврози, як патологічний стан центральної нервової системи, перебігають переважно у важкій формі і мають тривалий, хронічний характер.

Найбільш схильні до неврозів собаки таких порід, як доберман-пінчер, ротвейлер, тер’єр, гончі, німецькі вівчарки, лягаві. Неврози часто діагностують у сук після родів. Умовно неврози поділяють на загальні, що проявляються порушенням психічних функцій головного мозку, і вегетативні, при яких відмічають переважно порушення вегетативної регуляції.

Дуже часто у собак діагностують неврози, які перебігають у формі фобій.

Їх можна визначити як нав’язливі переживання страхів у певному середовищі.

Патологічні стани вищої нервової діяльності можуть розвиватися внаслідок травм центральної нервової системи, її спадкових аномалій, інфекційних і паразитарних захворювань, злоякісних пухлин, отруєнь, порушень режиму годівлі, але, в переважній більшості, неврози розвиваються під дією надзвичайних або надсильних подразників (неочікуваних звуків петарди, вихлопу автомобіля, ударів блискавки, звуків і вигляду феєрверку тощо), при недотриманні методики дресирування або виховання собаки, зміні господаря, невміло організованих ветеринарних заходах, грубому поводженні з твариною та ін. Нерідко неврози виникають на фоні дефіциту вітамінів групи В, особливо тіаміну, а також макро- і мікроелементів (йоду, магнію, калію та ін.).

Крім цього, перебіг неврозу визначається індивідуальними особливостями тварини, початковим станом вищих відділів мозку і станом організму на момент дії стресових чинників. На фоні зміненого функціонального стану нервової системи звичайний по силі подразник може набувати нових властивостей, ставати надзвичайним і провокувати виникнення неврозу.

Тому, для попередження неврозів і фобій передусім необхідно поступово тренувати нервові процеси, підвищувати складність навичок, силу подразників, тривалість занять та ін. Для цього дотримуються правил дресирування, утримання та експлуатації собак, особливо службових порід. При цьому, слід уникати невиправдано частих змін власника, обслуговуючого персоналу, ретельно, згідно інструкцій, проводити ветеринарні заходи (взяття крові, вакцинації, хірургічні втручання).

ІІ. СОДЕРЖАНИЕ ЖИВОТНЫХ-КОМПАНЬОНОВ. ОБРАЩЕНИЕ С БЕЗНАДЗОРНЫМИ ЖИВОТНЫМИ. МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОПЫТ РЕГУЛИРОВАНИЯ ЧИСЛЕННОСТИ И НАУЧНО-МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К РЕШЕНИЮ ПРОБЛЕМЫ БЕСПРИЗОРНОСТИ ЖИВОТНЫХ. СОЦИАЛЬНЫЕ, МОРАЛЬНО-ЭТИЧЕСКИЕ, ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ И САНИТАРНО-ГИГИЕНИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ПРОБЛЕМ, СВЯЗАННЫХ С НАЛИЧИЕМ БЕЗНАДЗОРНЫХ И БЕЗДОМНЫХ ЖИВОТНЫХ.

МЕТОД «ОТЛОВ-СТЕРИЛИЗАЦИЯ-ВОЗВРАТ»: ЕГО ЭФФЕКТИВНОСТЬ, И ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТЬ ПРИМЕНЕНИЯ В УСЛОВИЯХ УКРАИНЫ Мацевич Л. Л.

Международное движение реалистической зоозащиты "Пять свобод", Украина E-mail: l2m@gazeta.pl На протяжении последнего десятилетия в Украине активно популяризируется концепция регулирования численности бездомных животных, в том числе, собак, предусматривающая в качестве основного метода отлов таких животных, хирургическую кастрацию (в обиходе называемую стерилизацией), в некоторых случаях – вакцинацию от бешенства, и возвращение животного на место отлова (ОСВ).

Однако, согласно рекомендациям OIE и ICAM, метод ОСВ в отношении собак рекомендован лишь для стран, которым присуща так называемая неизбежная бездомность (то есть, культура содержания домашних собак не предусматривает проживания животного на территории владельца;

и большая часть животных – это так называемые общинные собаки, не имеющие индивидуального владельца, а находящиеся в собственности всей общины). В иных случаях применение ОСВ не рекомендуется. [1,2].

Одной из главных причин этого является крайне низкая эффективность массового ОСВ в отношении снижения численности бездомных животных.

Так, например, согласно данным учета бездомных кошек в г. Риме (Италия), снижение численности животных на контрольных площадках составляло около 22% за 10 лет применения стратегии ОСВ;

причем в 28 из наблюдаемых колоний наблюдалось даже возрастание количества животных.

Хотя самовоспроизводство животных было полностью прекращено: все котята, рождаемые от некастрированных кошек, изымались из колонии, и передавались горожанам для содержания в качестве домашних животных – однако снижение численности происходило медленно, вследствие подбрасывания в наблюдаемые колонии новых кошек, осуществляемое их бывшими владельцами [3]. Подобное явление наблюдалось и в Греции [4].

Согласно данным учета бездомных собак в исторической части г.

Джайпура (Индия), достижение 65-70% охвата кастрацией самок привело к снижению общей численности собак на 28% в течение двух лет [5]. Однако результаты последующих наблюдений [6] свидетельствуют о прекращении снижения численности животных, и стабилизации ее на уровне около 70% от исходной, с незначительными флюктуациями из года в год.

Программа ОСВ в г. Орадя (Румыния) позиционируется как одна из самых удачных: декларируется снижение численности бездомных собак от 4200 до особей на протяжении 2004-2011 годов. Однако, при изучении сведений, предоставленных спонсором и исполнителем программы [7;

личное сообщение], оказывается, что исходное число животных существенно завышено: в него вошли также имеющие владельцев собаки, выпущенные на самовыгул. Кроме того, в 2011 году, кроме 350 уличных собак;

имеется еще 500 содержащихся в частном приюте, и 350 – в муниципальном приюте Оради. Таким образом, исходное количество бесхозяйных собак в городе неизвестно, но оно заведомо ниже заявленных 4200;

а количество живых бесхозяйных собак на 2011 год составляло не 350 – а 1200 особей. Кроме того, более тысячи животных были изъяты с улиц, и переданы новым владельцам – в том числе, за пределы Румынии. Таким образом, регулирование численности популяции происходило, в значительной мере, за счет массового безвозвратного изъятия. Следовательно, эффективность применения стратегии ОСВ в г. Орадя гораздо меньше, чем декларируется;

и даже может быть вообще поставлена под сомнение.

Еще один распространенный пример якобы успешного применения программы массового ОСВ – это деятельность итальянской организации Lega pro Animale в г. Кастель-Волтурно и г. Марано-ди-Наполи, Италия [8]. Однако как прямые, так и корректные косвенные данные учетов животных отсутствуют, вследствие этого, данный пример мы вынуждены исключить из рассмотрения.

Еще одно исследование производилось на примере популяции бездомных животных о. Родос [9]. Несмотря на оптимистические выводы автора о перспективности применения ОСВ для регулирования численности бездомных кошек и собак, материалы диссертации указывают на снижение численности наблюдаемой популяции кошек на 1% на протяжении года;

над собаками же никаких наблюдений не производилось, поскольку на о. Родос проблема бездомных собак отсутствует.

Перечисленные выше примеры применения ОСВ можно считать условно успешными. Как видно, их "успешность" сводится, в лучшем случае, к незначительному уменьшению числа бездомных животных, и стабилизации его на этом, достаточно высоком, уровне. Следует отметить, что количество животных, ежегодно прооперированных в рамках программы ОСВ, как правило, в несколько раз превышало численность взрослых животных, одномоментно обитающих на территории данного населенного пункта или учетной площадки [5-7]. Это, по-видимому, связано с постоянным воспроизводством популяции за счет оставшихся фертильными самок, а также за счет миграции;

таким образом, поддержание необходимого процента кастрированных самок требует постоянных немалых усилий.

Однако известны примеры неудачного применения ОСВ, сопровождавшиеся ростом численности бездомных животных. К наиболее известным примерам такого рода следует отнести неудавшуюся программу стерилизации в г. Москва (Россия).

По данным учетов [10], за время действия программы численность популяции бездомных собак в городе возросла с 21 до 26 тысяч, по одному методу оценки;

и до 29 тыс. – по другому. Наблюдалась также перегруппировка, миграции, и повышение стайности собак;

а также изменение межполового соотношения с 2:1 до 1,4:1. Количество собак, кастрированных по городской программе, составляло 18 тыс;

доля кастрированных самок в популяции была около 25%. Процентное соотношение между взрослыми особями и молодняком оставалось практически неизменным, что свидетельствует о сохранении репродуктивного потенциала популяции.

Следует упомянуть также о результатах внедрения программы ОСВ в г.

Одессе (Украина). мониторинг численности собак в этом городе никогда не производился, поэтому мы будем вынуждены воспользоваться косвенными данными – статистикой покусов, любезно предоставленной Санитарно эпидемиологической станцией г. Одессы (табл.1):

Таблица 1. Количество зарегистрированных покусов граждан бездомными собаками в г. Одессе в 2003-2011 годах, случаев на 100 тыс.

населения:

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 106 98 85 87 114 114 118 Пилотная программа ОСВ начала внедряться в 2005 году;

в 2007 году она была принята в качестве официальной городской программы. Как видно из данных таблицы, после 2005 года наблюдавшееся до того постоянное снижение числа обращений пострадавших прекратилось – а, начиная с 2007 года, этот показатель существенно возрос, и ныне колеблется на уровне 114-118 случаев в год на 100 тыс. населения.

Это косвенно указывает на существенное возрастание численности/конфликтности популяции бездомных собак в ходе реализации программы. Финансирование программы составляло 10 тыс. евро в месяц;

за время ее работы было кастрировано около 30 тысяч животных.

К подобным же последствиям привело и внедрение программы ОСВ в г.

Харькове (Украина);

см. табл. 2:

Таблица 2. Количество зарегистрированных покусов граждан бездомными собаками в г. Харькове в 2007-2011 годах:

2007 2008 2009 2010 1133 1642 1785 1903 Программа ОСВ в городе была внедрена начиная с 2008 года, и действовала до середины 2010 года. На протяжении 2010 года она была свернута, и заменена безвозвратным отловом с последующим размещением в приюте временного содержания. Как видно, реализация программы ОСВ сопровождалась ростом количества покусов;

после полного сворачивания этой программы число покусов резко снизилось. Это свидетельствует в пользу предположения о росте численности/конфликтности бездомных собак, связанном с внедрением данной программы.

Некоторые сведения об эффективности программы ОСВ прозвучали также на конференции FAO "Dog population management". По сообщениям участников, результаты учетов численности животных фиксировали, в лучшем случае, некоторое снижение с последующей стабилизацией численности (кошки, Южная Африка) – в худшем же, обострение и осложнение ситуации (собаки, Сербия;

собаки, Болгария).

Таким образом, все имеющиеся данные свидетельствуют о неспособности ОСВ-стратегий решить проблему бездомности животных;

а также о трудоемкости и ненадежности этих программ. Программы ОСВ особенно сложны в применении при исходно высокой численности бездомных животных;

поэтому некоторые рекомендации по проведению таких программ предусматривают предварительное массовое усыпление [11]. Более того, применение ОСВ спорно и с точки зрения благосостояния животных: так, неоднократно было подтверждено, что основная часть стерилизованных животных в течение двух-трех лет элиминируются из популяции [8,12,13].

Следует отметить, что в условиях Украины отсутствует традиционная для стран с "неизбежной бездомностью" повышенная терпимость к бездомным собакам;

следствием этого является широкомасштабное самодеятельное уничтожение бездомных собак в городах со сравнительно высокой численностью этих животных. Таким образом, гуманность применения ОСВ в нашей стране становится еще более сомнительной.

В целом, можно сделать вывод, что применение ОСВ как основного метода обращения с бездомными животными (особенно, собаками) в условиях Украины нецелесообразно и негуманно.

Литература:

1. Terrestrial Animal Health Code, OIE, 2. Humane Dog Population Management Guidance, ICAM, 3. Natoli E. et al. Management of feral domestic cats in the urban environment of Rome (Italy). // Prev Vet Med. 2006 Dec 18;

77 (3-4):180-5. Epub Oct 10.

4. Tacker L. Stray animal control practice (Europa) / RSPCA International, 2007, - 66 p.

5. Reece JF et al.Control of rabies in Jaipur, India, by the sterilisation and vaccination of neighbourhood dogs.// Vet Rec. 2006 Sep 16;

159(12):379-83.

6. The ABC Manual. A Report of the Background, Methods and Results of the Help in Suffering / Help in Suffering, Jaipur. - 2nd. Revision December 7. Catch&Kill vs. Neuter&Return // http://www.sosdogs.ro 8. Fritz D. Too Many Dogs and Cats? / Foundation Mondo Animale Onlus. – 9. Mannhart T. A catch-neuter-release project for free-roaming dogs and cats in Rhodes, Greece: Problem analysis and effectiveness of the strategy / Dissertation zur Erlangung der Doktorwrde an der Vetsuisse-Fakultt der Universitt Bern, 2007. – 41 р.

10. Верещагин А.О. et al. Учет численности безнадзорных и бесхозяйных животных (собак) на территории г. Москвы, 2006 г.

11. Aidaros H. Monitoring and control of dog populations / OIE, Animal welfare working group 12. Molento C.F.M. et al. Populational control of dogs and cats in ten Rural Villages in the State of Paran, Brazil: mid-term results // Archives of Veterinary Science, v 12, n. 3. p. 43-50, 13. Reece JF et al. Fecundity and longevity of roaming dogs in Jaipur, India. // BMC Vet Res. 2008 Jan 31;

4:6.

ПРОБЛЕМЫ БЕЗДОМНЫХ ЖИВОТНЫХ В УКРАИНЕ.

ПРАКТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ И РЕКОМЕНДАЦИИ ЕЕ РЕШЕНИЯ.

Колесник Олег Петрович Генеральный директор ООО «КРОТ», г. Николаев E-mail: krot-krit@yandex.ru тел.: +38 (0512) 55 10 БЕЗДОМНЫЕ ЖИВОТНЫЕ: ЛЮБИШЬ, НЕ ЛЮБИШЬ Проблема бродячих животных разделила Украину на два непримиримых лагеря, и каждый лагерь имеет свои весомые аргументы. Правда, отстаивают эти аргументы представители противоборствующих лагерей по-разному. Стоит отметить, что оба лагеря обвиняют своих оппонентов в том, что их оппоненты не заинтересованы в разрешении этой проблемы. В целом, ситуация с бродячими животными мало изменилась. Собаки после холодной и тяжелой зимы усиленно плодятся, денег на строительство приютов нет, деятельность служб по отлову бродячих животных скованна Законом о жестком обращении с животными, «зоо-экстремисты» бьются за передачу государственных денежных средств их волонтерам.

Хочу спросить, о каких бродячих собаках мы ведем речь? По общепринятой зоологической классификации к бродячим (бездомным) собакам относятся:

1. Собаки огороженных территорий (они проживают на территории предприятий, гаражей, но свободны в своей передвижении. Хотя такие собаки имеют номинальных опекунов, но те никакой ответственности за собак не несут.

2. Собаки подъездов (собаки живут в подъездах, у них могут быть опекуны). Скорее всего, это самые беспроблемные из бездомных собак).

3. Собаки бомжей (обычно они сопровождают бомжей от одной мусорной площадки до другой).

4. Полуодичавшие городские собаки (самая распространенная и организованная категория собак, которая доставляет больше всего хлопот местному населению).

5. Одичавшие собаки (малочисленная категория, которая реже вступает в контакт с человеком).

В целом, количество бродячих собак составляет приблизительно 40% от общего поголовья собак в нашей стране. Попытаемся уточнить, какие из бродячих собак являются для нас наиболее проблемными. Как это не парадоксально звучит, но наиболее ожесточенные «бои» между зоозащитниками на всех форумах идут, как раз, из-за собак подъездов. При чем, у этой немногочисленной категории собак имеются опекуны, их подкармливают жители дома и, чаще всего, именно эта категория собак становится предметом споров между местными жителями и ловщиками. Этих собак волонтеры могут стерилизовать. Для этой категории собак волонтеры вполне могли бы создать небольшие приюты, только, не превращая их в концлагеря для собак и не организовывая сумасшедший дом для соседей. Пусть желающие строят эти приюты, только не на средства местного бюджета. Почему-то мне кажется, что количество желающих иметь такие приюты резко поубавится.

Собаки бомжей и собаки огороженных территорий так же, в какой-то мере, находятся под присмотром.

Одичавшие собаки реже общаются с человеком, поэтому и проблем с ними меньше.

Вот и получается, что наиболее проблемными собаками для человека в жилой местности являются полуодичавшие городские собаки. Что характерно для этой категории собак? Это наиболее распространенный в большинстве крупных городов тип бездомных собак. Чаще всего это животные среднего и крупного размеров. Как правило, это беспородные собаки, но с внешними признаками той или иной породы. Корм эти собаки добывают собирательством объедков во дворах, на помойках;

путем попрошайничества и вымогательства у прохожих на рынках и улицах;

а иногда даже практикуют «грабеж» выхватывают продукты у человека, а также нападают на домашних животных (в том числе и на собак в голодное время года) с целью поедания, а также имеются случаи нападения на человека со смертельным исходом. При перемещении и попрошайничестве данные собаки могут использовать даже транспорт ( например, метро в больших городах) Этот тип представлен как одиночными особями, так и постоянными стаями различного размера и разнообразной структуры. Полуодичавшие собаки могут проявлять активность в любое время суток, но стаи, и особенно, крупные активно передвигаются преимущественно ночью. Размножение данной категории животных слабо контролируется человеком. Выжившие щенки либо остаются с матерью, создавая клан – зародыш будущей стаи, либо присоединяются к уже имеющейся стае, либо разбредаются по окрестностям. Часть щенков иногда пристраивают временные опекуны. Этот тип животных также постоянно пополняется за счет выброшенных хозяевами домашних собак.

Попытаемся ответить на несколько вопросов, связанных с этой категорией собак.

1. На сколько вероятно подыскать волонтеров для этой категории собак?

2. Нужны ли этим свободолюбивым собакам приюты и кто будет финансировать их строительство?

3. На сколько экономически выгодной и результативной является их стерилизация?

4. Много ли найдется у нас желающих приютить эту категорию собак, которая постепенно утрачивает контакт с человеком и часто становится опасной для человека?

Боюсь, что даже самые большие оптимисты среди наших оппонентов ответят на поставленные вопросы отрицательно. Может быть, наконец-то, появится возможность взглянуть на вещи трезво и непредвзято?



Pages:   || 2 | 3 |
 



Похожие работы:





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.