авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
-- [ Страница 1 ] --

НАЦИОНАЛЬНАЯ АКАДЕМИЯ НАУК УКРАИНЫ

ХЕРСОНСКИЙ ОБЛАСТНОЙ СОВЕТ

ЦЕНТР ИССЛЕДОВАНИЙ НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА

И ИСТОРИИ НАУКИ ИМ. Г.М.ДОБРОВА НАН

УКРАИНЫ

ТЕХНИЧЕСКИЙ ЦЕНТР НАН УКРАИНЫ

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ

ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ

Материалы XIII международной научно-практической конференции

по инновационной деятельности

Киев – Симферополь – Севастополь

2008 2 Проблемы и перспективы инновационного развития экономики. Материалы тринадцатой меж дународной научно-практической конференции по инновационной деятельности.

Научное издание. Печатается по решению Ученого совета Центра исследований научно технического потенциала и истории науки им. Г.М.Доброва НАН Украины.

В сборнике публикуются материалы тринадцатой международной научно-практической кон ференции по инновационной деятельности, подготовленной Национальной академией наук Украины совместно с Национальным агентством Украины по инвестициям и инновациям, Севастопольской го родской государственной администрацией, Херсонским областным советом, Союзом научных и инже нерных объединений Украины, Государственным комитетом по науке и технологиям Республики Бела русь, Творческим союзом научных и инженерных объединений (обществ) Крыма при содействии Ис полнительного комитета СНГ, Международного инновационного центра технологического и гуманитарного сотрудничества, Таврического регионального центра инновационного развития, Крымской академии на ук, Южного института интеллектуальной собственности Корпорации «Южный промышленный союз» и других организаций.

Все материалы настоящего сборника публикуются в редакции авторов. Ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен, географических названий и других сведений несут авторы.

Составители: Слепокуров А.С., Соловьев В.П., д.э.н.

Рецензенты: Терехов В.И., д.э.н., Яцков В.С., д.э.н.

Редакционный совет сборника: Малицкий Б.А., д.э.н., председатель совета, Богорош А.Т., д.т.н., профессор, Бубенко П.Т., д.э.н., Боков В.А., д.геогр.н., профессор, Влайков Г.Г., Кияк Б.Р., д.э.н., Оноприенко В.И., д.философ.н. профессор, Лисин Б.К., д.философ н., профессор, Макарен ко И.П., к.э.н., Маньковский В.А., д.т.н., профессор, Нехорощева Л.Н., д.э.н., профессор, Онышко С.В., д.э.н., профессор, Прокошин В.И., д.физ-мат.н., профессор, Пустовалов В.К., д.э.н., профессор, Сере да В.В., к.т.н., Слепокуров А.С., Соловьев В.П., д.э.н., Тарасенко В.С., д.геол-минер.н, профессор, Чижова В.И., д.э.н., профессор, Шкворец Ю.Ф., к.э.н.



© Национальная академия наук Украины, 2008.

© ЦИПИН им. Г.М.Доброва НАН Украины, 2008.

© Технический центр НАН Украины, 2008.

© Творческий союз НИО Крыма, 2008.

© Авторы, текст, 2008.

ВВЕДЕНИЕ Международные научно-практические конференции «Проблемы и перспективы инновационно го развития экономики», традиционно проходящие ежегодно во второй декаде сентября в Крыму, имеет также и традицию откликаться на наиболее острые проблемы инновационного развития эконо мики Украины в контексте инновационного развития мировой экономики. На этих конференциях в свое время обсуждалась теория и практика создания и функционирования инновационных структур, проходили апробацию первые законы Украины инновационного цикла, анализировались, с точки зре ния реализуемости в Украине, новые мировые тенденции движения к информационному обществу, нарастающая коммерциализация результатов научно-технической деятельности, основные условия перехода к экономике, основанной на знаниях. В программе нынешней конференции также представ лено много докладов украинских и зарубежных (в первую очередь российских) ученых, посвященных перечисленным вопросам.

Однако следует отметить, что в настоящее время, когда перечисленные выше проблемы пере шли из разряда перспективы в разряд реальной действительности, естественным образом возникает во прос об эффективности управления инновационным развитием национальных инновационных систем. И Украина здесь не является исключением. В связи с этим, наиболее актуальными в программе нынешней конференции являются доклады, касающиеся применения систем и методов управления, которые ис пользуют правительства для того, чтобы установить приоритеты инновационного развития и планы их реализации, получать достоверные знания о влиянии инновационных факторов на социально экономическое развитие общества и оценивать эффективность реализации инновационной политики. Эти системы и методы управления находятся в состоянии постоянного отражения текущих изменений в эко номических и социальных системах, что позволяет рассматривать инновационную политику как состав ную часть политического процесса в целом. Именно поэтому важно идентифицировать главные вызовы, перед лицом которых находится система управления национальных инновационных систем в мире, изу чить, какие факторы создают прессинг к обновлению, почему это происходит, и различаются ли отклики на эти вызовы национальных и региональных политик.

Хотя разные страны находятся в различных фазах по отношению к настоятельности внедре ния новых инновационных структур и процессов, однако все-таки, по отношению к инновационной по литике все страны встречаются с одинаковыми вызовами. Вовлеченность в глобализацию подталки вает страны к инновационной политике обновления. Во всех странах инновации видятся как ключевой элемент утверждения экономического роста и национальной конкуренции, а также как решение буду щих социальных проблем, таких как старение, вызовы окружающей среды и изменения климата. В то же время понятие инновации касается не только технологий, но и покрывает социальные, системные, организационные и сервисные инновации.





Инновационная политика содержит ожидание в будущем существенного обновления в боль шинстве стран, тем не менее, не очевидно, что институциональные структуры и процессы будут ав томатически претерпевать подобные обновления. Из истории мы знаем, что существующие полити ческие и правительственные структуры имеют тенденцию к неизменности и в подавляющем боль шинстве случаев придерживаются местных контекстов, которые, будучи основанными на неформаль ных процессах, имеют долгосрочные исторические предпосылки. Новые функции вводятся через но вые институциональные структуры, что часто содействует усложнению управляющих систем и повы шению необходимости координаций. Главный вопрос состоит в том – могут ли вообще сущест вующие институции и процессы реализовать новые политические представления.

Будем надеяться, что доклады и сообщения, представленные на XIII Международную научно практическую конференцию «Проблемы и перспективы инновационного развития экономики» прибли зят нас к ответу на этот вопрос.

ЧАСТЬ 1. ОБЩИЕ ПРОБЛЕМЫ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Бойко О.М. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України В умовах світової глобалізації важливого значення набуває сталий розвиток, який можливий лише за умови соціально-економічного розвитку, збереження навколишнього природного середовища, ліквідації будь-яких типів конфліктів та бідності і інше, що виконується на національному, регіональ ному та місцевому рівнях.

В Україні в основу переходу до сталого розвитку покладені ідеї та принципи, задекларовані на Конференції ООН з навколишнього середовища і сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.);

дев’ятнадцятою спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо + 5”, 1997 р.) та Всесвітнім самі том зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (“Ріо + 10”, 2002 р.). Крім того, підготовлений і представлений установами НАН України відповідно до розпорядження Президії НАН України від 02.06.2006 р. № проект “Концепції переходу України до сталого розвитку”, в якому визначено “… цілісну систему поглядів на збалансованість гуманістичного, соціального, економічного та екологічного розвитку України, правові основи, принципи, завдання та організаційні заходи переходу країни до сталого розвитку і є базовою для розробки відповідної стратегії державних, регіональних та інших програм, проектів соціально економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективу” [1, С. 15]. При розробці проекту Концепції були враховані основні положення з даної проблеми міжнародних та вітчизняних документів.

Необхідність переходу до сталого розвитку зумовлена зовнішніми та внутрішніми чинниками. Зов нішній чинник пов'язаний з приєднанням України до рамкового документу ООН “Порядок денний на ХХІ століття” та підписанням низки договорів. Серед внутрішніх чинників вирізняють: екологічний, ресурсний, соціально-демографічний, суспільний та економічний. Останній характеризується застарілістю енерго- та матеріалоємністю, відходністю виробничих технологій, недосконалістю експортного потенціалу, недостат ньо розвиненим внутрішнім ринком, не конкурентоспроможністю вітчизняної продукції тощо [1, С. 17].

Однією зі складових переходу України до сталого розвитку є економічна система, структурна пе ребудова якої має здійснюватись шляхом переходу від індустріально-аграрної моделі екстенсивного типу до конкурентоспроможної інноваційної ринкової економіки з інтенсивним типом розвитку.

В межах економічної системи повинна діяти національна інноваційна система. Така система є у США та провідних країнах Європи. Вона була сформована на основі приватного бізнесу та невеликої частки державного. І навпаки, за активної участі держави створено інноваційні системи в Японії, Таї ланді, Малайзії.

В Україні інноваційна система має складатися з декількох секторів пов’язаних сукупністю пра вових механізмів та фінансово-економічних інструментів щодо підтримки таких процесів, як наукові дослідження, розробка нових технологій, виробництво інноваційної продукції та її кінцеве споживання.

Відсутність будь-якого негативно позначається на інноваційному процесі.

Питання теорії та практики інноваційних процесів у різні періоди досліджували вчені, серед яких Бажал Ю., Бейлі Дж., Бірман Г., Волков О., Гальчинський А., Гітман Л.Дж., Гриньов В., Дани лов О., Денисенко М., Дойл Д., Майерс С., Менсфілд Є., Мончев Н., Ніксон Ф., Перлакі І., Роджерс Є., Стеченко Д., Твіст Б., Фостер Р., Хартман В., Хачатуров Т., Шумпетер Й. та ін. Однак деякі аспекти інноваційних процесів, пов’язаних зі сталим розвитком в умовах світової глобалізації потребують до даткового поглибленого вивчення.

Досягнення науково-технологічного розвитку поширюються на виробництві у вигляді інновацій.

Існує безліч підходів щодо визначення інновацій. Так, Твіст Б. визначав інновацію, як процес у якому винахід чи ідея набувають економічного змісту. Ніксон Ф. вважав інновацію як “… сукупність те хнічних, виробничих та комерційних заходів, які призводять до появи на ринку нових та поліпшених промислових процесів та обладнання” [3]. Шумпетер Й. трактував поняття інновації у якості нової нау ково-організаційної комбінації виробничих факторів, мотивом котрих є підприємницький дух.

Існує також визначення даного поняття, встановлене Керівництвом Осло, яке знайшло відо браження у Міжнародних стандартах у статистиці науки, техніки та інновацій. Відповідно до даних ста ндартів інновація “…кінцевий результат інноваційної діяльності, який відтворений у вигляді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, який використовують у практичній діяльності, чи в новому підході до соціальних послуг” [3].

Згідно до Закону України “Про інноваційну діяльність” термін інновації вживається у наступно му значенні “… новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери” [7].

Поняття “інновації” є похідним від англійського слова “innovation”, що в перекладі означає “введення новацій (новизни)”. Під новизною слід розуміти новий порядок, новий метод, нову продукцію чи технологію або нове явище. Процес використання новизни пов'язаний безпосередньо з його отри манням, відтворенням та реалізацією. Це являє собою інноваційний процес, який зароджується в окремих сферах науки, а завершується в сфері виробництва.

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію або послідовна лан ка дій, в ході якої інновація переходить від ідеї до конкретного продукту, технології (інтелектуального товару) чи послуги, поширюючись під час практичного використання [4].

Волков О., Денисенко М. визначають інноваційний процес “…як процес послідовного перетво рення ідеї на товар” [8].

Інноваційний процес проходить такі етапи, як фундаментальних та прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва та збуту.

За ступенем деталізації інноваційний процес можна розглядати у якості здійснення паралельно послідовної науково-дослідної, науково-технологічної, інноваційної та виробничої діяльності, маркетингу.

Також можна трактувати як тимчасово існуючий етап життєвого циклу нововведення, тобто від початку виникнення ідеї до її розробки та впровадження. Інноваційний процес можна розглядати у якості процесу фінансування та інвестування розробки, поширення нового виду продукту чи надання послуги.

Відомий вчений Росвелл Р. виділив декілька поколінь людей інноваційного процесу[8]. Перше покоління інноваційного процесу пов’язане з лінійно-послідовним процесом, важливу роль в якому ві діграють наукові та науково-технічні роботи. Його період існування припадає на період до 1950-х – середини 1960-х рр.

Друге покоління інноваційного процесу відбувалось до кінця 1960-х – початку 1970-х рр. Хара ктеризується наявністю лінійно-послідовної моделі, важливу роль в якій відіграє ринок і потреби нау кових та науково-технічних робіт.

Третє покоління спостерігалось в період з початку 1970-х рр. до середини 1980-х рр. Характе ризується наявністю сполученої моделі, де існують на взаємовигідних основах перше та друге поко ління. Тобто, існує взаємозалежність між технологіями та врахуванням потреб ринку.

Четверте покоління моделі інноваційного процесу виникло в середині 1980-х рр. і існує по те перішній час. Модель ідентична японській моделі передового досвіду у якій відбувається явище пара лельної діяльності. Тобто над ідеєю працює декілька груп фахівців, які діють у декількох напрямах. Це сприяє прискоренню у вирішенні завдання.

Останньою є модель п’ятого покоління інноваційного процесу. Її пов’язують з моделлю страте гічних мереж та інтеграції, встановлення зв’язків. Це модель сьогодення та майбутнього. Відмінність моделі від попередніх пов’язана з тим, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції, серед яких вирізняють процес ведення наукових та науково-технічних робіт. Застосовують систему обчислюваль ної техніки та інформатики.

Здійснивши аналіз існуючих моделей інноваційного процесу необхідно зазначити, що цей про цес не завершується впровадженням, оскільки за рахунок дифузії нововведення відбувається процес вдосконалення продукту, який доведено на ринок. Йому притаманне явище ефективності та набуття раніше не відомих споживчих властивостей.

Вирізняють три форми інноваційного процесу: просту внутріорганізаційну (природну), просту мі жорганізаційну (товарну) та розширену [4]. За простої внутріорганізаційної (природної) форми інновацій ного процесу відбувається створення та використання нововведення в одній і тій же організації. При цьому слід зазначити, що вона безпосередньо не набуває товарної форми. За простої міжорганізаційної (товарної) форми інноваційного процесу нововведення є предметом купівлі-продажу. Розширена форма інноваційного процесу знаходить відображення у створенні нових виробничих нововведень.

В умовах простої міжорганізаційної (товарної) форми інноваційного процесу є щонайменше два господарських суб’єкта: виробник та споживач нововведення. В міру перетворення інноваційного процесу в товарну форму вирізняють дві органічні фази [3]:

- створення і поширення (послідовні етапи наукових досліджень, організація виробництва та збуту, комерційне виробництво);

- дифузія нововведення – процес, за допомогою якого нововведення передається по комуніка ційним каналам між членами соціальної системи в часі. В інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення можна визначити за допомогою таких факторів, як форма прийняття рішень, спосіб пе редачі інформації, властивості соціальної системи, властивості нововведення.

В теорії нововведення Шумпетер Й. розглядав дифузію нововведення, яка є процесом кумуля тивного збільшення чисельності імітаторів, що впроваджують нововведення за новатором. Метою є отримання високого ступеня прибутку - надприбутку.

Суб’єкти інноваційного процесу поділяють на групи: новатори, ранні реципієнти, рання біль шість та відставаючі. Всі групи, окрім першої відносять до імітаторів. Шумпетер Й. вважав, що очіку вання надприбутку є рушійною силою прийняття нововведення. Однак, слід зазначити, що на ранніх етапах дифузії нововведення жоден з господарських суб’єктів не має достатньої інформації щодо від носних переваг конкуруючих нововведень. Таким чином, господарюючі суб’єкти змушені впроваджува ти одну з альтернативних нових технологій під загрозою можливого витіснення з ринку.

Інноваційний процес має свій життєвий цикл, який розпочинається з стадії виникнення ідеї і за вершується впровадженням, затвердженням нового продукту на ринку. Життєвий цикл на думку Чабурі швілі М. характеризується наявністю шести типових фаз притаманних кожному виду економічної діяль ності, прийняттям рішень та отриманням результатів. Серед них необхідно вирізняти фази [3]:

- фаза стратегії та інновації (стратегія інноваційної діяльності приймається відповідно до рі шення в області щодо загальної стратегії та стратегічної програми виробництва, завдяки якій попере дньо встановлюється межа відносно інноваційних намірів);

- фаза пошуку ідей та їх оцінка (відбувається пошук творчих ідей, які підлягають оцінці);

- фаза продуктового рішення (керівництво повинно впевнитись, що завдяки продуктовій ідеї буде розроблений реальний продукт, який в подальшому буде включений в стратегічну програму під приємства та просуватиметься на ринок. Таким чином, новий конкурентоспроможний продукт спромо жне не лише задовольняти існуючі потреби споживачів, а й формувати нові);

- фаза наукового дослідження та розробки, технологічний трансфер;

- фаза освоєння виробництва (розробка продукту є завершеною за умови її виробництва);

- фаза впровадження на ринок (впровадження нової продукції на ринок).

В 2006 р. в Україні налічувалося 9995 одиниць промислових підприємств, з яких лише одиниць займалися інноваційною діяльністю (11,2% до загальної кількості промислових підприємств), тоді як в 2000 р. - 9475 одиниць промислових підприємств із яких 1705 одиниць займалися інновацій ною діяльністю (18,0%).

За рівнем інноваційної активності види економічної діяльності у промисловості розподілялися наступним чином: виробництво коксу й продуктів нафтопереробки;

машинобудування;

хімічна й наф тохімічна промисловість;

металургійне виробництво й виробництво готових металевих виробів;

вироб ництво продуктів харчової промисловості, напоїв і тютюнових виробів;

целюлозно-паперове виробни цтво, видавнича діяльність;

легка промисловість;

обробка деревини й виробництво виробів з дереви ни (крім меблів);

добувна промисловість;

виробництво й розподіл електроенергії, газу й води.

Здійсненню інноваційної діяльності за даними Державного комітету статистики України у 2006 р. перешкоджали такі фактори як: нестача власних коштів (указали 80,1% досліджених підпри ємств), значні витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка з боку держави (53,7%), високий економічний ризик (41,0%), тривалий період окупності нововведень (38,7%), відсут ність коштів у замовників (33,3%). Також вплив здійснювали й інші фактори, серед яких необхідно від значити такі як, не досконалість нормативно-правової бази (40,4%);

відсутність: попиту на продукцію (16,0%), висококваліфікованих фахівців (20,0%), можливостей для кооперації з іншими підприємства ми й науковими організаціями (19,7%);

недостатність інформації про ринки збуту (17,4%);

обмеженість інформації про нові технології (17,3%);

несприйнятливість нововведень (15,5%) [6].

В 2006 р. підприємства, що займалися інноваційною діяльністю найбільші витрати мали на проведення досліджень і розробок - 293 одиниці (2,9% до загальної кількості промислових підпри ємств), тоді як в 2000 р. даний показник склав 436 одиниць (4,6%). Крім того, 98 інноваційно активних підприємств (1,0% до загальної кількості промислових підприємств) придбали нові технології.

Загальний обсяг витрат на технологічні інновації в Україні у 2006 р. склав 6159950,4 тис. грн., у тому числі на: продуктові - 2938347,2 тис. грн. (47,7%) й процесові 3221603,2 тис. грн. (52,3%). Із зага льного обсягу витрат 34,7% витратили підприємства машинобудування;

по 20,3% - хімічної й нафтохі мічної промисловості, металургійного виробництва й виробництва готових металевих виробів. Питома вага капітальних витрат у загальному обсязі інноваційних витрат складала 56,3%.

Найбільша питома вага в обсязі витрат на технологічні інновації належить витратам на прид бання машин і устаткування для інноваційної діяльності - 56,6%. Це характерно для підприємств ме талургійного виробництва й виробництва готових металевих виробів, а також машинобудування. Кож не друге підприємство в Україні придбало нові машини, устаткування, установки й інші основні засоби, необхідні для здійснення продуктових або процесових інновацій.

Промисловість України з метою здійснення інновацій в 2006 р. одержала кредити банків і ін ших позичок на суму 522555, тис. грн., питома вага яких складала 8,5% у загальному обсязі фінансу вання інноваційних витрат. Промислові підприємства інновації здійснювали головним чином за раху нок власних ресурсів (яких хронічно не вистачає) - 5211354,0 тис. грн. (84,6% у загальному обсязі фі нансування інноваційних витрат). Питома вага фінансування інновацій іноземними інвесторами стано вила 2,9%, держбюджету - 2,2%, інших засобів - 1,5%. Спостерігалася наявність низького показника питомої ваги фінансування інновацій за рахунок засобів вітчизняних інвесторів - 0,4% і місцевих бю джетів - 0,2%. Для подолання цих недоліків на нашу думку необхідно, поряд з удосконаленням систе ми фінансування науково-інноваційної діяльності, значно підсилити роль приватного підприємницького сектора в цій сфері економіки. У розвинених країнах приватний сектор виконує й впроваджує до 90,0% обсягу науково-технічних розробок.

На території України 999 промислових підприємств впровадили інновації, що становило 10,0% загальної кількості промислових підприємств (в 2000 р. – 1491 промислові підприємства, які становили 14,8%), з них 510 одиниць (5,1%) здійснювали комплексну механізацію й автоматизацію виробництва *;

272 одиниці (2,7%) впроваджували нові технологічні процеси;

466 одиниць (4,7%) освоювали виробництво інноваційних видів продукції.** Найбільша кількість промислових підприємств за видами економічної діяльності займалася впровадженням інновацій у переробній промисловості - 957 одиниць (у машинобудуванні - 339 оди ниць, у виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 219 одиниць, у хімічній і нафто хімічній промисловості - 113 одиниць, у легкій промисловості - 48 одиниць). Незначною є кількість під приємств, що займалися впровадженням інновацій у виробництво й розподілення електроенергії, газу й води - 22 одиниці, а також добувну промисловість - 20 одиниць.

На промислових підприємствах України в 2006 р. було впроваджено 1145 нових технологічних процеси, з них 424 процеси - маловідходні, ресурсозберігаючі, безвідходні;

освоєно виробництво нових інноваційних видів продукції: машин, устаткування, апаратів, приладів - 786 найменувань;

матеріалів, виробів, продуктів - 1622 найменування. Це найбільш було характерно для підприємств переробної * з 2006 р. фінанси використовували для придбання машин, устаткування, установок і інших основних засобів;

** з 2003 р. інноваційних видів продукції промисловості - 777 найменувань (з них 747 найменування освоєно в машинобудуванні) і, 1618 найменувань відповідно (з них найбільше - 460 найменувань у виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів;

336 - у машинобудуванні;

359 наймену вань - у хімічній і нафтохімічній промисловості).

Реалізацією промислової продукції займалося 9995 промислових підприємств, з яких 918 оди ниць реалізовували інноваційну продукцію (552 одиниці - продукцію, що випробувала істотні техноло гічні зміни або була заново впроваджена, 290 одиниць - удосконалену продукцію й 219 одиниць - іншу інноваційну продукцію). Обсяг реалізованої інноваційної продукції складав на суму в 30892704,7 тис.

грн. (6,7% до загального обсягу реалізованої промислової продукції). Найбільша питома вага іннова ційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції спостерігалася на підприємс твах хімічної й нафтохімічної промисловості - 17,6%, з видобутку корисних копалин (за винятком пали вно-енергетичних) - 13,9%, целюлозно-паперового виробництва, видавничої діяльності - 12,8%.

Необхідно відзначити, що 337 підприємств реалізували інноваційну продукцію за межі України на суму 12797023,4 тис. грн. (41,4% до загального обсягу реалізованої інноваційної продукції). Найбі льші обсяги такої продукції характерні для підприємств металургійного виробництва й виробництва готових металевих виробів (39,1% до загального обсягу реалізованої інноваційної продукції за межі країни), хімічної й нафтохімічної промисловості, машинобудування (26,4%).

Протягом трьох останніх років простежується вплив інноваційних процесів на діяльність про мислових підприємств, що сприяє розширенню асортименту продукції (відзначили 77,6% інноваційно активних підприємства), збереженню й розширенню ринків збуту продукції (72,3%), створенню нових ринків в Україні (58,7%) і за її межами (39,0%), забезпеченню відповідності сучасним правилам і стан дартам (67,8%). Крім того 53,0% підприємств спромоглися підвищити гнучкість виробництва, поліпши ти умови праці, збільшити виробничі потужності;

близько 42,0% підприємств знизити рівень забруд нення навколишнього природного середовища;

37,0% - скоротити енергетичні витрати;

31,0% - замі нити зняту з виробництва застарілу продукцію;

30,0% - скоротити матеріальні витрати, а 18,5% - ви трати на заробітну плату.

Література 1. На меті – сталий розвиток України. – Вісник НАН України. - №2. – 2007. – С.14- 2. Національна інноваційна система – дорога в майбутнє. – www.utr.ukrsntell.com.ua 3. Понятие инновационного процесса. - www.managein.com.ua 4. Інноваційний процес. - www.voina-i-mir.ru 5. Чабуришвили М.В. Структура инновационного процесса инженирингового холдинга. www.cfin.ru 6. наукова та інноваційна діяльність в Україні. – К.: Державний комітет статистики України, 2007. – С.6-275.

7. Закон України “Про інноваційну діяльність”. - www.rada.gov.ua 8. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін. Економіка й організація інноваційної діяльно сті. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.

9. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. – 254 с.

СОСТОЯНИЕ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НА РОССИЙСКОМ СЕВЕРЕ Березикова Е.Н., Цукерман В.А. - Институт экономических проблем им. Г.П. Лузина Кольского НЦ РАН На Российском Севере особенно ощутимы особенности региональной экономики, которые по стоянно воспроизводят ее сырьевую составляющую во все больших масштабах. Основными отрас лями промышленности, присущими северным регионам являются углеводородная, горнодобываю щая, лесная, рыбная и др. В этой связи особое внимание должно уделяться развитию и внедрению инновационных технологий в данных отраслях для дальнейшего их качественного и количественного развития. Государство должно стать катализатором инноваций на Севере за счет целевого финанси рования и выделения секторов критических технологий. Необходимо продвигать экономику Севера не только на мировой рынок сырья, но и на мировой рынок новых видов энергии, коммуникационных ус луг, специфических видов продукции и технологий, вооружений. Огромную роль здесь могут сыграть и крупные компании, осуществляющие активную деятельность в этих отраслях [1].

На примере Мурманской области можно видеть высокий вклад в экономику не только Севера России, но и в целом страны, благодаря своему минерально-сырьевому, промышленному, научному и трудовому потенциалу.

Выполненные исследования по оценке состояния инновационной деятельности в Мурманской области показывают особенности этого региона. Регион является сырьевой направленности, специа лизирующимся на отработке месторождений полезных ископаемых. При этом социально экономические проблемы региона имеют тот же характер, что и общероссийские, и напрямую с ними связаны, хотя и отличаются некоторыми особенностями, вытекающими из специфики и масштабов производства, географического положения и других факторов. Резкое повышение за последние годы цен на энергоресурсы, транспортные перевозки, материалы, увеличение стоимости имущества, раз меров налоговых и неналоговых отчислений, низкая производительность труда, недостаточные тем пы обновления основных фондов и совершенствования технологических процессов повлекли за со бой снижение рентабельности и усложнили финансовое положение предприятий горно промышленного комплекса (ГПК).

Экономика области базируется на богатой минерально-сырьевой базе Кольского полуострова, биологических ресурсах Баренцева моря, а также открытом для круглогодичной навигации выходе в Мировой океан. Эти факторы предопределили характер развития региона, его стратегическое значе ние для России.

Здесь сформирован крупный индустриальный комплекс, который производит и обеспечивает потребности страны: на 100 % – в апатитовом концентрате, в значительной мере – в никеле, меди, железорудном концентрате и других полезных ископаемых. Область относится к числу наиболее энерговооруженных территорий страны и даёт каждую шестую тонну товарной пищевой рыбной про дукции, вырабатываемой в России.

Индекс промышленного производства в 2006 г. по сравнению с 2005 г. составил 101,5%, по ви дам деятельности «Добыча полезных ископаемых» - 101,4%, «Обрабатывающие производства» 101,0, «Производство и распределение электроэнергии, газа и воды» - 103,0%. В объеме отгруженных товаров собственного производства, выполненных работ и услуг собственными силами по добыче по лезных ископаемых область занимает 20 место в России (в федеральном округе – 4), по обрабатываю щим производствам – 46 (8), по производству и распределению электроэнергии, газа и воды – 27 (3).

На долю области приходится весь выпуск апатитового и нефелинового концентратов в Рос сийской Федерации, 18,6% улова рыбы и добычи других морепродуктов, 9,9% добычи железной руды, 3,2% производства консервов и пресервов рыбных и из морепродуктов [2].

В целом в Мурманской области общий объем отгруженной инновационной продукции в 2006 г.

составил 3054,2 млн. руб., в том числе объем продукции, подвергшейся значительным технологиче ским изменениям или вновь внедренной составил 2347,8 млн. руб. По видам экономической деятель ности объем инновационной продукции составил: по добыче полезных ископаемых – 10,1 млн. руб.;

производство пищевых продуктов, включая напитки – 27,7 млн. руб. и металлургическое производст во – 2310,0 млн. руб. [3].

За январь-ноябрь 2006 г. сальдированный финансовый результат организаций в действующих ценах сложился положительный и составил 14,5млрд. руб., что на 40% больше объема прибыли за аналогичный период 2005 г.

Исследованиями и разработками новых продуктов занимались организации металлургическо го производства и производства пищевых продуктов, их доля в общем числе инновационно-активных организаций, начиная с 2003 года, постепенно снижалась. В 2005 году она уже составила 9,7%, про тив 27,8% в 2003 году и 17,1% в 2004 году. Для организаций, занятых производством пищевых про дуктов новизна заключалась в выпуске нового ассортимента хлебобулочных, кондитерских изделий и мясных полуфабрикатов.

В 2005 году число приобретений новых технологий, технологических достижений или про граммных средств составило 29 (в 2003 году – 68, в 2004 году – 65), в том числе оборудования – случаев, прав на патенты, лицензий на использование изобретений, промышленных образцов и по лезных моделей – 9, исследования и разработки – 2 случая.

Факторами, препятствующими инновациям в организациях промышленности области являют ся: недостаток собственных денежных средств, слабая финансовая поддержка со стороны государст ва, низкий платежеспособный спрос на новые продукты, высокая стоимость нововведений, высокий экономический риск, длительные сроки окупаемости нововведений, а также неразвитость инноваци онной инфраструктуры.

Следует отметить, что большая часть организаций не осуществляла инновационной деятельно сти. Так в 2005 году удельный вес таких организаций, в общем числе обследованных, составил 86,5%, в 2004 году – 85,3 и в 2003 году – 91,9%. Численность специалистов, занимавшихся научной деятельно стью, к началу 2005 г. составила 1,4 тыс., из них высококвалифицированных научных работников, имеющих научную степень кандидата наук, – 324 человека (23%), доктора наук – 81 человек (6%) [4].

Среди видов инновационной деятельности малых предприятий преобладало приобретение машин и оборудования. На этот вид нововведений в 2005 году приходилось 91,6% (в 2003 году – 95,1%) всех денежных средств, затраченных на технологические инновации, на исследования и раз работки новых продуктов – 7% (в 2003 году – 2,2%), на приобретение новых технологий – 1,4% (в 2003 году – 2,7%).

За 2005 год на приобретение техники были затрачены все денежные средства предприятия по разработке гравийных и песчаных карьеров, 99,8% – предприятиями, занимающимися издательской и полиграфической деятельностью. В организациях по производству пищевых продуктов, большая часть затрат (65,9%) приходилась на исследования и разработки новых продуктов.

В источниках финансирования технологических инноваций малых предприятий в большей степени преобладали собственные средства.

Государственной поддержки инновационной деятельности малого бизнеса в 2003 и 2005 го дах не отмечалось.

Таким образом, приведённые данные свидетельствуют о достаточно низком спросе органи заций на технологические инновации. Активизация инновационных процессов в большей степени проявлялась в организациях, занятых добычей полезных ископаемых и металлургического произ водства, меньшие объёмы характерны для организаций, деятельность которых направлена на удов летворение внутреннего рынка. Большая часть денежных средств направлялась на усовершенство вание существующей продукции и расширение её ассортимента. Чаще всего инновационная дея тельность сводилась к приобретению машин и оборудования. Основными препятствиями для вне дрения нововведений являлись недостаток собственных средств организаций, высокая стоимость нововведений и отсутствие государственной поддержки.

Развитие инновационной деятельности требует, с одной стороны, государственного управле ния и координации действий всех ее субъектов, с другой стороны – интеграции всех заинтересован ных структур в реализации инноваций, привлечении инвестиций, создании условий, способствующих инновационному процессу и внедрению достижений науки и техники в экономику региона.

Государству необходимо сделать следующие шаги:

предоставить серьезные налоговые льготы компаниям, работающим на Севере и произ водящим высокотехнологичные товары и услуги;

сформировать благоприятную правовую среду для обслуживающих северные технологии финансовых инструментов;

содействовать созданию и развитию единого информационного пространства северных российских регионов.

При сохранении и развитии среды генерации знаний, не следует ориентироваться только на увеличение объемов финансовых ресурсов, выделяемых из средств федерального бюджета на раз витие науки. Необходимо задействовать и внутренние ресурсы, предполагая:

сохранение базовых институтов фундаментальной науки, являющихся базой для разви тия высокотехнологичных отраслей экономики;

усиление роли ведущих научных организаций, занятых решением проблем прикладного характера;

поддержка научных школ и молодых ученых.

Важной проблемой является проблема выбора и реализации приоритетных направлений раз вития науки, технологий и техники. Реализовывая выбранные научные приоритеты, необходимо обеспечить рациональное использование и концентрацию имеющих ресурсов (финансовых, трудо вых). Это, в свою очередь, означает жесткое ограничение количества приоритетов. При этом все ос тальные исследования должны финансироваться в рамках федеральных целевых программ (ФЦП).

За последние годы увеличивается количество техников, то есть тех, кто занимается обслужи ванием приборной базы. Так, в Мурманской области в 2003-2005 г.г. их численность увеличилась с 372 до 393 человек, или на 5,5%. Но в то же время сокращается вспомогательный и прочий персонал примерно в 2 раза. Отсюда и сокращение общей численности персонала, занятого исследованиями и разработками практически на 10% по сравнению с 2003 г.

Важна и инновационная инфраструктура. Ее развитие должно быть основано на возможностях и требованиях национальной экономики, максимальной адаптивности к сложившимся в обществе ус ловиям. Сформированная к настоящему времени инновационная инфраструктура нуждается в со вершенствовании и использовании новых инструментов, таких как:

- создание центров трансфера технологий, системы фондов начального финансирования инновационных проектов;

- стимулирование участников инновационного процесса на создание высокотехнологичной продукции;

- совершенствование системы подготовки кадров в области инновационного менеджмента.

Существенным резервом для расширения возможностей инновационного роста в масштабах государства является выравнивание (в сторону повышения) инновационного потенциала регионов и территорий путем активизации имеющихся у них и не используемых в полном объеме научно технических ресурсов.

Даже более благополучные регионы обычно нуждаются в повышении инновационного потен циала, так как это дает лучшие шансы на поддержание или повышение конкурентоспособности рас положенных в них предприятий, создание дополнительных рабочих мест (за счет образования и рас ширения масштабов деятельности новых фирм), привлечение филиалов крупных компаний, в том числе зарубежных. Последнее обстоятельство имеет немаловажное значение с точки зрения появле ния на фоне процессов глобализации новых возможностей для изыскания дополнительных финансо вых ресурсов регионального развития. Наконец, пристальное внимание к инновационным проблемам способствует диверсификации экономики регионов с высоким уровнем специализации производства, подверженных большему риску при изменении конъюнктуры рынка или наступлении кризисов [5].

Активную роль в данном процессе способна сыграть сложившаяся в прежние годы сеть науч но-исследовательских учреждений и высших учебных заведений. Их часто невостребуемый научно технический и инновационный потенциал нуждается в более выраженной переориентации на про блемы регионального развития. От этого выиграют все заинтересованные стороны. Местные пред приятия, связанные со сферой производства, могут получить от вузов существенную поддержку в ви де свежих идей, разработок, а также притока молодых специалистов, подготовленных к работе в из менившихся экономических условиях. Сосредоточенные в регионе научные коллективы и отдельные ученые найдут новые сферы приложения своих знаний и, возможно, дополнительные источники фи нансирования НИОКР, что немаловажно, учитывая существенное сокращение за последние 10 лет реальных объемов ассигнований на науку из госбюджета. Следовательно, активнее заработает в ин тересах регионов накопленный человеческий капитал.

Север должен стать площадкой для отработки широкого спектра инновационных подходов, необходимость которых диктуется местными условиями, но значение, которых может быть более об щим: новые формы общения и телекоммуникаций, новые типы энергетики, новые социально организационные технологии, новые типы локальных универсальных промышленных центров, новые типы транспорта. Север должен стать лидером развития природосберегающих технологий. В эколо гическом плане Север очень уязвим. Хрупкая природа Севера требует экологизации любой хозяйст венной деятельности.

Литература:

1. Миронов С.М. Концепция национальной программы развития научных электронных инфор мационных ресурсов / С.М. Миронов. – Режим доступа: http://wwintellect.ru/forum_pub/vestnik_2.asp 2. Регионы России. Основные характеристики субъектов Российской Федерации. 2007: Стат.

сб. / Росстат. М., 2007. С. 3. Научно-аналитический доклад об инновационной деятельности в Мурманской области (по данным за 2003-2005 годы) // Территориальный орган Федеральной службы государственной стати стики по Мурманской области.

4. Регионы Северо-Западного федерального округа: Социально-экономические показатели.

2006: Стат. сб. / Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики в преде лах СЗФО. – Сыктывкар, 2006. – 158 с.

5. Вишняков А.А. Социально-экономические условия для развития венчурного инвестирования в Республике Коми / А.А. Вишняков. – Режим доступа: http://www.syktsu.ru/vestnik/2006/2006-1/ Аннотация Выполнено исследование по оценке состояния инновационной деятельности (на примере Мурманской области). Полученные данные свидетельствуют о достаточно низком спросе организа ций на инновации. Активизация инновационных процессов в большей степени проявлялась в органи зациях, занятых добычей полезных ископаемых и металлургического производства. Чаще всего ин новационная деятельность сводилась к приобретению машин и оборудования. Основными препят ствиями для внедрения нововведений являлись недостаток собственных средств организаций, высо кая стоимость нововведений и отсутствие государственной поддержки. Предложены меры для акти визации инновационной деятельности.

ДЕЯКИ ПОБЛЕМИ ВИМІРЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ Головатюк В.М., Соловйов В.П. - Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України Б.К.Лісін та В.М.Фрідлянов [ 1], досліджуючи структуру інноваційного потенціалу та здійснюючи оцінку стану його найважливіших складових, визначають інноваційний потенціал підприємства, науко во-технічної організації як сукупність науково-технічних, технологічних, інфраструктурних, фінансових, правових, соціокультурних і інших можливостей для забезпечення сприйняття й реалізації нововве день, тобто одержання інновацій.

На погляд авторів, інноваційний потенціал складається із чотирьох складових.

Перша. Заділ науково-технічних (технологічних) власних та придбаних розробок і винаходів.

Причому тут також ураховується можливість і спроможність підприємства або організації знайти й придбати права на використання необхідних їм розробок, а також замовити нові науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи з тематики, що їх цікавить.

Друга. Стан інфраструктурних можливостей самого підприємства, організації, що забезпечу ють проходження новацією всіх етапів інноваційного циклу, перетворення її у нововведення або інновацію.

Третя. Зовнішні й внутрішні фактори, що відображають взаємодію інноваційного потенціалу з іншими частинами сукупного потенціалу промислового підприємства, науково-технічної організації та впливають на успішність здійснення інноваційного циклу.

Четверта. Рівень інноваційної культури, що характеризує ступінь сприйнятливості нововведень пер соналом підприємства, організації, його готовності й здатності до реалізації нововведень у вигляді інновацій.

М.Ковальов та О.Шашко [2,3] виходять з того, що інноваційний потенціал має інтегрувати та базуватись на властивостях, які характеризують: 1) загальне інноваційне середовище, 2) кластерний інноваційний потенціал, що стимулює конкуренцію, 3) взаємозв’язки між різними елементами інноваційної сфери, 4) рівень інноваційної активності, 5) результативність інноваційної діяльності. Ба зуючись на цій точці зору, вони визначають інноваційний потенціал регіону як міру його готовності 1 Лисин Б.К., Фридлянов В.Н. Инновационный потенциал как фактор развития // Инновации. – 2002. – №7. – С. 25.

2 Ковалев М., Шашко А. Развитие инновационного потенциала регионов Республики Беларусь // Вестник ассо циации белорусских банков. – 2007. – №3. – С. 13-33.

3 Ковалев М., Шашко А. Развитие инновационного потенциала регионов Республики Беларусь // Вестник ассо циации белорусских банков. – 2004. – №38-39. – С. 24-32.

(можливості) виконати завдання, які забезпечують досягнення поставлених цілей в інноваційній сфері, тобто міру готовності до створення, освоєння та розповсюдження різного типу нововведень, реалізації інновацій в економічні результати.

Для аналізу інноваційного потенціалу регіонів ці автори використовують розроблений ними інноваційний індекс, що об’єднує чотири групи показників.

Першу групу показників складають індекси, які характеризують стан, потужність та запас інноваційного (інтелектуального) капіталу (чисельність дослідників, підготовка наукових кадрів).

Другу групу складають індекси, що відтворюють внутрішню структуру національної інноваційної системи регіону, специфіку розташування і стан її елементів, які характеризують кластер ний інноваційний потенціал, та потенціал організаційних засобів, комплекс матеріально-технічних і фінансових ресурсів, стимулюючих конкуренцію в регіоні (число організацій, що виконують дослідження та розробки, число навчальних закладів, витрати на дослідження та розробки тощо).

Третю групу показників складають індекси, що характеризують інноваційну діяльність в регіоні, ефективність функціонування інноваційної системи регіону стосовно використання ресурсів інвестиційного потенціалу (результативність досліджень та розробок). Вони відбивають зв’язки між різними елементами інноваційної сфери та характеризують спроможність цих елементів до взаємодії.

До четвертої групи включені індекси, які характеризують спрямованість тенденцій та динаміку змін найважливіших параметрів інноваційної системи регіону.

Цікавий досвід створення моделей інноваційного розвитку та формування інноваційного потенціалу країн Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) узагальнено дослідженнями Л.П.Кавуненко та Т.В.Гончарової [4]. Досліджуючи організаційно-управлінські аспекти моделей розвитку країн ОЧЕС у контексті формування загального інноваційного середовища, авторки здійснюють це, насамперед, через визначення місця і ролі у цьому процесі наукових досліджень та роз робок, внутрішнього та зовнішнього попиту на них, рівня державного й недержавного їхнього фінансування, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування, наявності наукових кадрів, вузівської науки.

Крім зазначених факторів, до чинників інноваційного потенціалу країни, за їхніми дослідженнями, можна також віднести: на прикладі Греції - долю витрат на дослідження та розробки у ВВП;

долю виробничого сектору (приватного та державного) у сукупних витратах на дослідження та розробки;

наявність зв’язків між дослідженнями та розробками, здійснюваних в університетах та нау ково-дослідних інститутах, і підприємницьким сектором;

рівень зайнятості у сфері досліджень та роз робок;

наявність зв’язків між університетськими дослідженнями та промисловими дослідженнями та розробками;

на прикладі Туреччини – рівень державного сприяння розвитку фундаментальних досліджень як основи прикладних розробок, а також досліджень вузівського сектору та досліджень й розробок приватного сектору;

рівень продуктивності науково-технічної сфери;

чисельність персоналу, зайнятого у сфері досліджень та розробок у державному секторі економіки;

рівень внутрішніх витрат на дослідження та розробки;

наявність національної інформаційної інфраструктури для ХХІ століття та мережі телекомунікаційних послуг;

наявність прикладних досліджень та розробок для створення гнуч ких автоматизованих технологій у переробній промисловості;

наявність технологій високошвидкісних поїздів;

наявність досліджень та розробок в авіаційній промисловості, генній інженерії та біотехнології для створення екологічно безпечних технологій, ефективного використання енергії, отримання понов лювальних джерел енергії та їхнього застосування для загальнонаціональних потреб.

Таким чином, розмаїття методологічних підходів, що існують в науковій літературі щодо пробле ми оцінювання та вимірювання інноваційного потенціалу як країни загалом, так і окремих регіонів обумо вили необхідність розробки відповідного авторського підходу. Аналіз чинників, які різними дослідниками використовуються для оцінки інноваційного потенціалу так, чи інакше характеризують певною мірою науково-технічний потенціал країни. Тому у даному дослідженні структура інноваційного потенціалу базується на теорії, методології та практиці оцінювання науково-технічного потенціалу, напрацьованих Київською науковою школою наукознавства й визначена наявною державною статистикою [5].

На наш погляд, структура інноваційного потенціалу регіону може бути такою:

1. Кадрове забезпечення (К). Стан (потужність) інтелектуального капіталу.

К.1. Загальна чисельність працівників наукових організацій (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.2. Чисельність дослідників (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.3. Чисельність фахівців, які виконують наукові та науково-технічні роботи (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.4. Чисельність докторів наук, які виконують наукові та науково-технічні роботи (на осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.5. Чисельність кандидатів наук, які виконують наукові та науково-технічні роботи (на осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

4 Кавуненко Л.Ф., Гончарова Т.В. Инновационные модели в странах – членах ОЧЭС (на примере Румынии, Бол гарии, Греции и Турции) // Наука та наукознавство. – 2003. – № 4, додаток. – С. 137-150.

5 Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.: Держкомстат України, 2006.

К.6. Чисельність докторів наук, які зайняті в економіці (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.7. Чисельність кандидатів наук, які зайняті в економіці (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.8. Чисельність студентів ВУЗів І-IІ рівнів акредитації (на 100000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.9. Чисельність студентів ВУЗів ІІІ-IV рівнів акредитації (на 100000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

К.10. Чисельність осіб з повною вищою освітою (на 1000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

2. Фінансове забезпечення (Ф).

Ф.1. Обсяг загального фінансування наукових та науково-технічних робіт (на одного працівника основної діяльності).

Ф.2. Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт з держбюджету (на одного працівника основної діяльності).

Ф.3. Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт за власні кошти (на одного працівника основної діяльності).

Ф.4. Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт за кошти замовників підприємств та організацій України (на одного працівника основної діяльності).

Ф.5. Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт (на одного працівника основної діяльності).

3. Матеріально-технічне забезпечення (М).

М.1. Середньорічна вартість основних засобів організацій, що займаються науково-технічною діяльністю (на одну особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

М.2. Капітальні вкладення (на одну особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

4. Інформаційно-методичне забезпечення (ІМ).

ІМ.1. Обсяг витрат на маркетинг та рекламу (на одну особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

ІМ.2. Кількість друкованих робіт (на 1000 осіб середньорічної чисельності постійного населен ня регіону).

5. Винахідницька та раціоналізаторська активність (В).

В.1. Витрати, пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності та раціоналізаторські пропозиції (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

В.2. Чисельність винахідників, авторів промислових зразків та раціоналізаторських пропозицій (на 10000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

В.3. Винахідницька активність працівників, зайнятих в економіці (на 10000 працюючих).

В4. Кількість підприємств, що виконували роботи по створенню і використанню об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій (на 100000 осіб середньорічної чисельності постійного населення регіону).

6. Інноваційна активність (ІД).

ІД.1. Загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

ІД.2. Обсяг витрат на продуктові інновації (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

ІД.3. Обсяг витрат на процесові інновації (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

ІД.4. Обсяг реалізованої інноваційної продукції (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

ІД.5. Обсяг реалізованої інноваційної продукції за межі України (на 1 особу середньорічної чисельності постійного населення регіону).

Результати аналізу регіональних економік України за рівнем їхнього інноваційного потенціалу, що визначається зазначеними чинниками, наведено у таблиці.

Згідно даних цієї таблиці, можна класифікувати регіональні економіки за їхнім рівнем інноваційної привабливості.

Найбільш інноваційно-привабливими регіонами, можна вважати: м.Київ (ранговий індекс 3,1), Харківську (ранговий індекс 4,5), Дніпропетровську (ранговий індекс 7,1), Донецьку (ранговий індекс 7,5) та Запорізьку (ранговий індекс 7,8) області.

До другої групи за рівнем інноваційно-привабливих регіонів можна віднести: Миколаївську (ранговий індекс 10,9), Одеську (ранговий індекс 10,9), Полтавську (ранговий індекс 11,1) області, м.Севастополь (ранговий індекс 11,2), Львівську (ранговий індекс 11,9), Сумську (ранговий індекс 12,0) області та АР Крим (ранговий індекс 12,1).

До третьої групи – найменш інноваційно-привабливих регіонів, слід віднести решту 15 областей.

Таблиця. Інноваційний потенціал регіональних економік (рейтинг за ранговими індексами).

Винах., Іннов.

Кадри Фінанси Мат.-техн. Інф.-мет. Середня 2005 р. рац. ак- активні Rs Rs забезп. Rs забезп.Rs Rs тивн. Rs сть Rs Україна 12,5 15 6,5 8,5 17,8 12,2 12, АР Крим 18,7 12,6 22 12,0 12,8 20,4 16, Вінницька 21,9 18,2 22 17,0 23,8 22,6 20, Волинська 6,8 8,8 6,5 12,5 2,0 6,2 7, Дніпропетровська 9,3 12,8 8,5 9,0 3,3 2 7, Донецька 22,1 17,6 21,5 18,0 18,0 17,6 19, Житомирська 19,7 20 24 25,5 27,0 22,6 23, Закарпатська 10 10,8 6,5 9,0 4,8 5,6 7, Запорізька 16,5 11,4 15 18,5 12,0 15,2 14, Івано-Франківська 15,6 15 10 15,5 21,3 17,4 15, Київська 22,7 11 16 23,5 13,8 15,4 17, Кіровоградська 14,8 17,4 14,5 17,0 8,3 8,4 13, Луганська 5,5 16,6 9 10,5 10,8 19 11, Львівська 14,5 7,6 6,5 19,0 12,3 5,4 10, Миколаївська 6,9 13,4 8 8,0 20,3 8,8 10, Одеська 15,1 9,6 17 9,0 7,0 8,8 11, Полтавська 22 18,4 25,5 23,5 22,0 20,2 21, Рівненська 11,7 15 14 11,5 12,3 7,4 12, Сумська 17,1 16,6 25 16,0 17,5 25,4 19, Тернопільська 3,3 10,6 2 1,5 3,5 5,8 4, Харківська 14,5 19,8 13 11,0 18,3 15,4 15, Херсонська 22,9 10,6 26 16,5 24,5 18,8 19, Хмельницька 16,5 18,2 20,5 19,5 14,3 18,4 17, Черкаська 12,3 22,4 16 11,5 20,3 20 17, Чернівецька 18,7 8,2 18,5 17,5 19,8 11,6 15, Чернігівська 1 9,4 1 1,5 3,3 2,6 3, м.Київ 5,4 11 3 15,5 7,8 24,8 11, м.Севастополь * Розраховано за матеріалами Держкомстату.

Аннотация.

Рассматриваются наиболее распространенные подходы к оценке инновационного потенциала. Пред лагается методика структурной оценки инновационного потенциала региональных экономик.

Annotation.

The wisest approaches to estimate of innovation potential are analyzed. The methodic of structure evalua tion of innovation potential of regional economy is proposed.

ПРОБЛЕМЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ИНДИКАТОРОВ ЕВРОПЕЙСКОГО ИННОВАЦИОННОГО ТАБЛО В ПОСТСОВЕТСКИХ СТРАНАХ (НА ПРИМЕРЕ УКРАИНЫ).

Егоров И.Ю., Чехун В.О. - Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины.

Европейское инновационное табло (ЕИТ - TrendChart on Innovation) представляет собой наи более полную, постоянно обновляющуюся базу данных о тенденциях инновационной политики в странах ЕС, США, Японии и группы развивающихся стран и государств- соседей ЕС. С ее помощью заинтересованные лица получают аналитическую информацию, статистику, касающуюся инноваци онного процесса, информацию относительно мероприятий по реализации инновационной политики и основных инновационных тенденций. ЕИТ служит также средством сопоставления результатов поли тики, распространения, и обменом опыта стимулирования инновационных процессов как в ЕС, так за его пределами. До 2008 года информацию для баз данных предоставляли 39 стран: 27 страны членов ЕС, а также Исландия, Норвегия, Швейцария, Хорватия, Турция, Израиль, США, Канада, Япония, Бразилия, Китай и Индия. В 2007 году впервые показатели Табло были рассчитаны для Рос сии и Украины [1,2]. В упомянутых работах приведены данные и сделан достаточно подробный ана лиз инновационного развития Украины и России по методологии ЕИТ, здесь, поэтому, мы ограничим ся комментариями, касающимися полученных значений собственно показателей Табло, и коснемся проблем методического характера.

Необходимо сразу отметить, что ЕИТ является компонентом другой, значительно более широкой инициативы Генерального Директората по предпринимательству и промышленности, которая охваты вает европейскую предпринимательскую политику и конкурентоспособность Европейской экономики.

Этот инструментарий, таким образом, является лишь частью целостной оценки и мониторинга процес сов социально-экономического развития стран ЕС. В Украине подобная система отсутствует, поэтому использование ЕИТ с самого начала приобрело черты определенной фрагментарности, что объясня ется отсутствием органичной связи с другими подсистемами социально-экономической системы.


Решение о создании ЕИТ было принято на Лиссабонском саммите в 2000 г. Уже в следующем 2001 г. Был подготовлен первый вариант ЕИТ, тогда он включал у себя 18 показателей, которые бы ли разбиты на 4 группы, а после последних изменений в 2005 г. количество показателей составило 26 в 5 группах.

Показатели, использующиеся в ЕИТ, делятся на два основных типа: входные и выходные. Пер вые включают в себя группы индикаторов, описывающие потенциал инновационного процесса и его участников. Вторые – отражают процессы внедрения инноваций и показатели, характеризующие сферу интеллектуальной собственности.

Заметим, что методология ЕИТ разрабатывалась для оценивания в первую очередь стран ЕС, что вызывает определенные сложности при ее применении для стран бывшего СССР, в т.ч. - для Украины. Кроме того, особенности отечественной статистики позволили оценить или рассчитать лишь 17 из 26 показателей (65,4%), что является неплохим результатом: для новых членов ЕС в первый год расчетов удалось получить значения не более половины индикаторов.

Входные показатели. Носители инноваций. Показатели описывают преимущественно уро вень образования и структуру основных носителей инноваций - кадров. Унаследованная система об разования, которая во времена СССР считалась одной из лучших в Союзе, показывает достаточно высокие количественные показатели (во всяком случае, по количеству выданных дипломов и атте статов). По уровню образованности молодежи, (количество лиц в возрасте 20 - 24 гг., которые имеют законченное среднее образование на 100 жителей) Украина показывает результаты даже несколько выше средних по ЕС. По количеству лиц в возрасте 20 - 29 гг., имеющих полное высшее образование в области технических и естественных наук на 1000 жителей составляет 77% от среднего по ЕС зна чения. Однако, открытым остается вопрос о качестве этого образования, оценка которого остается за рамками этого проекта. Известно, что большинство выпускников не работают по своей специаль ности, и в этой связи более ценной представляется информация о реальной занятости выпускников, и о том, в какой мере в дальнейшем находит применение полученное образование.

К сожалению, достаточно сложно оценить значение показателя «Количество участников про грамм повышения квалификации в возрасте 25 - 64 лет на 100 жителей». Эта информация украинской статистикой не собирается. Более того, принимая во внимание критерии ЕС к собираемым данным, сложно ожидать в ближайшем будущем получение достоверной информации по этому индикатору.

«Уровень распространения широкополосного Интернета (количество широкополосных линий на 100 жителей)» - единственный показатель группы, который не описывает уровень образования.

Одно из самых низких значений, среди других, Украина имеет именно по этому показателю. Наличие этого индикатора среди других в ЕИТ объясняется важностью оценки не только создания новых, но и использования уже известных значимых инноваций, к которым, бесспорно, принадлежит широкопо лосный Интернет. Однако, проблема интерпретации значения данного показателя похожа на про блему, возникающую с показателем количества лиц, имеющих высшее образование в области тех нических и естественных наук. Чрезвычайно важным является не только факт наличия линии широ кополосного Интернета, но и направления его использования, ведь известно, что область примене ния Интернета может лежать достаточно далеко от сферы профессиональной (производственной, научной, образовательной) деятельности.

Входные показатели. Создание знаний. Значения по этой группе показателей (все 5 касают ся расходов на НИОКР) лучше всего представлены в отечественной статистике среди других групп показателей, что позволяет наиболее достоверно их оценить.

Обращает на себя внимание более, чем пятикратное превышение значения показателя «Доля расходов на НИОКР университетов, финансируемых бизнес сектором» над среднеевропейским. Так значение показателя достаточно высоко, однако стоит понимать, что это свидетельствует не столько о высокой заинтересованности бизнес-сектора в исследованиях и разработках, проводимых в уни верситетах, сколько о чрезвычайно низком уровне финансирования университетских НИОКР из дру гих источников. «Часть расходов на НИОКР в высокотехнологическом и средне высокотехнологиче ском секторах промышленности (% от общих расходов промышленности на НИОКР)» отвечает среднему значению этого показателя по ЕС.

Входные показатели. Инновации и предпринимательство.

Группа показателей, Наиболее плохо представлена в отечественной статистике, из 6-ти пока зателей группы удалось найти данные лишь по одному.

Выходные показатели. Внедрение инноваций.

Индикаторы именно этой группы являются, вероятно, важнейшими для оценки инновационной деятельности страны, ведь оценивают они не инновационный потенциал, который теоретически мо жет воплотиться в инновациях, а результаты, непосредственно инновационной деятельности, кото рая воплощена в продукции и технологиях. Данные по некоторым из этих показателей, которые от сутствуют в статистических сборниках, могут быть оценены опосредовано. Лишь показатель «Реали зация продуктов, которые являются новыми для данной фирмы, но уже имеется на данном рынке (% от общего товарооборота)», к сожалению, не был оценён, но данные, имеющиеся по другим четырем показателям, позволяют сделать вывод, о том, что уровень внедрения инноваций является крайне неудовлетворительным (если не катастрофическим). Значение ни одного из этих чрезвычайно важ ных, по мнению авторов, показателей не превышает даже 1-го % от среднего значения по ЕС.

Можно было бы говорить об относительно неплохих (если сравнивать их с просто провальны ми значениями других показателей этой же группы) значениях показателя «Экспорт высокотехноло гической продукции, как часть от общего экспорта», который в 2004 г. составил 13,5 % среднего для ЕС значения, если бы не его падение более чем в три раза уже в следующем, 2005 году. Таким об разом, наблюдались не просто низкие значения этих показателей, но и их высокая нестабильность.

Выходные показатели. Интеллектуальная собственность Данные по этой группе показателей собирались в базах данных соответствующих патентных ве домств (ЕС, США, Японии). Значение ни одного из этих показателей не превышает долей процента от среднеевропейского значения. В какой-то мере такая разница в значениях показателей между Украи ной и ЕС объясняется некорректностью в применении таких показателей как количество новых Евро патентов и торговых знаков ЕС для сравнения патентной активности стран Европейского сообщества и стран в это сообщество не входящих. Так, для стран ЕС получение патента в Европатенте является патентованием на внутреннем рынке, в то время как для США, Японии, России, Украины и других стран это относится к патентованию на внешнем рынке, что делает сопоставление этих данных несколько условным. Но даже с поправкой на это замечание, можно констатировать провал Украины по показа телям патентной активности. Так, Украина не имеет ни одного патента, зарегистрированного одновре менно в США, ЕС и Японии (т.н. триадный патент), в то время, как количество таких патентов регист рируемых заявителями Российской федерации ежегодно составляет несколько десятков.

Интегральный инновационный индекс.

Одним из продуктов ЕИТ и инструментов оценки национальных инновационных систем являет ся суммарный инновационный индекс Summary Innovation Index (СИИ). Рассчитывается индекс как разница сумы показателей, значение которых на 20% выше средних по ЕС и суммы показателей, значения которых на 20% ниже средних по ЕС значений. И все страны – участницы данного проекта ранжируются согласно этому индексу. Значение индекса Украины и России совпадают. Украина на ходится впереди таких стран как Турция и Болгария, но позади Польши, Венгрии и подавляющего большинства других своих соседей на Западе. Следует иметь ввиду, что ЕИТ и интегральный индекс призваны определить влияние инноваций на экономическое развитие страны, но наблюдающийся экономический рост в Украине достигается преимущественно не за счет использования науки и но вых технологий. В этом смысле легко объясняется достаточно низкое по значению индекса и рейтин говое место России, страны, с мощным научно-техническим потенциалом, который, к сожалению не являлся активным фактором экономического роста страны в последние годы. Об ограниченности в использовании комплексных показателей в литературе было написано достаточно, здесь мы повто ряться не будем, отметим лишь, что комплексные показатели вообще и интегральный индекс в част ности следует рассматривать не как концентрированное отражение реальности, а как модель этой реальности (к тому же, часто довольно грубую). Для верной интерпретации данного (как и любого другого рейтинга) следует четко осознавать, для чего он создавался и какие цели преследует. ЕИТ создавалось в первую очередь для сравнения ЕС с мировыми инновационными лидерами, прежде всего с Японией и США. То, что данный инструмент стал применяться для оценки стран не членов ЕС, является скорее побочным (хоть, безусловно, весьма полезным) продуктом данного проекта.

Интерпретируя данные ЭИТ, следует ответить на вопрос о том, насколько данный инструмент оценивания является точным. Очевидно, что мы имеем дело с неоднородной массой объектов, оце нивать которые единой методикой можем лишь с определенной (и достаточно весомой) погрешно стью. Речь идет, в первую очередь, о возможности (точнее невозможности) собрать в полном объе ме сопоставимые статистические данные по всем показателям для всех стран, что обусловлено, во первых, отличиями национальных инновационных систем и, во-вторых, - национальных статистиче ских систем, эту сферу отражающих. И потому приходится искать компромисс между точностью ин струмента (его максимальной приспособленностью к измерению определенного объекта) и универ сальностью (способностью к измерениям разнородных объектов).

ЕИТ не является идеальным инструментом, это - следствие компромисса многих специали стов, а методика построения ЕИТ и интегрального индекса - результат эвристической процедуры, которая была выбрана из нескольких альтернативных вариантов.

Выводы.

Выводы можно разделить на два блока: вопросы, касающиеся состояния инновационной сис темы Украины и вопросы, касающиеся состояния мониторинга инновационной системы Украины (отечественной статистики).

Как видим, наиболее полно отечественной статистикой отображенные показатели группы «Но сители инноваций», наименее - «Инновации и предпринимательство». Такое положение ведёт к не возможности оценивать отдельные стороны украинской инновационной системы, и проводить кор ректные сопоставления её состояния с другими странами.

Наивысшими значениями, среди других показателей, является значение показателей, харак теризующие уровень образования, а также объем финансирования НИОКР, государственным секто ром (в % ВВП), неплохо выглядит также количество лиц, занятых в сфере высокотехнологических услуг и высокотехнологических и средне высокотехнологического производства. А вот самой низкой (менее 1% от средних значений по ЕС) является доля высокотехнологического экспорта и значения показателей патентной активности.

Наиболее общий и самый важный, на наш взгляд вывод, следующий из анализа вышеприве дённых данных заключается в том, что инновационная система Украины показывает крайне низкую продуктивность, т.е при относительно неплохих входных (ресурсных) показателях Украина демонст рирует крайне низкие показатели выходные (результативности).

Необходимы серьезные изменения в отечественной статистике, которые позволят обеспечить более высокий уровень сопоставимости рассматриваемых показателей и, тем самым, выявить важ нейшие области отставания Украины от стран ЕС в инновационной сфере.

Література:

1. Россия и Украина в свете индикаторов Европейского инновационного табло/ под ред. Ива новой Н.И. и Егорова И.Ю. – Киев: Госкомстат Украины, 2008. – 93 С.

2. Анализ инновационной политики России и Украины по методологии Европейского сообще ства/ под ред. Ивановой Н.И., Егорова И.Ю., Радошевича С. – Москва: ИМЭМО РАН, 2008. – 237 С.

ПРЕДПОСЫЛКИ И МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ ОБОСНОВАНИЯ НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКОЙ И ИННОВАЦИОННОЙ ПОЛИТИКИ ДЛЯ ЭКОУСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ Заец Р.В. - Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М.Доброва НАН Украины Проблемы методологического и научно-методического обеспечения перехода к экоустойчивому развитию стоят остро как в мире, так и в Украине. За шестнадцать лет, минувших после Рио глобаль ная экологическая ситуация на Земле к лучшему не изменилась, а по основным жизненно важным характеристикам (истощение озонового экрана, глобальное потепление и изменения климата, загряз нение атмосферы, суши и мирового океана, сокращение биоразнообразия, учащение и увеличение силы природных катаклизмов с тяжелыми негативными последствиями и мн.др.) заметно ухудшилась.

По мнению ряда экспертов, за такое развитие событий определенную долю ответственности следует возложить на науку. Упрёк этот вполне справедлив, поскольку современная наука всё больше обслу живает рыночную экономику, нежели сполна выполняет свои природоохранную и социоумозащитную функции.

Для выяснение возможностей усиления этих функций науки необходимы методологические и теоретические исследования трендов общественного развития и их связей с призводством и примене нием научных знаний. Абстрагируясь от частностей, такие исследования должны помочь понять содер жание и оценить масштаб проблем, стоящих перед наукой и присущих самой науке в настоящее время.

Необходимо поставить и перманентно решать несколько взаимосвязанных задач, среди которых:

критический анализ общемирового контекста, в котором функционирует и развивается наука последних десятилетий;

оценки тенденций развития науки и техники и прогнозирование их средне- и долгосрочных по следствий с позиций новой экологической парадигмы и выживания социума;

выработка конструктивного видения новых ориентиров и целей преобразования научно инновационной сферы с учетом рисков, связанных с порождением и использованием новых знаний;

определение условий достижения стратегических природоохранных целей, выдвигаемых для научно-инновационной сферы в контексте проблем построения экоустойчивого общества.

В данной статье обсуждаются предпосылки и общая направленность такой методологической работы. При кажущейся отвлеченности от национальной и региональной научно-технической и инно вационной политики конкретной страны, такой обзор важен для определения её содержания. Оно во все большей мере зависит от общемировых тенденций планирования и проведения НИОКР, что про является в выборе приоритетов для национальных научно-инновационных систем. Нередко это лишь подражание тем предпочтениям, которые отдаются определенным направлениям фундаментальных и прикладных исследований в ведущих научных центрах мира и лабораториях ТНК в соответствии с их интересами, целями и критериями отбора. Между тем их экономические и научные приоритеты не всегда совпадают с национальными интересами и задачами развития конкретных стран и народов.

Эти расхождения вполне очевидны в таких областях как использование исчерпаемых и возобновимых ресурсов, сохранение природного базиса существования национальных сообществ и здоровья лю дей, модернизация хозяйственных комплексов в соответствии с принципами и критериями экоустой чивого развития.

Концепция устойчивого развития [1] и "Повестка дня на 21 век" [2,3] предполагали широкое уча стие науки в разработке и реализации новой модели развития человечества и каждой страны. Но в "Повестке" роль науки в обеспечении экоустойчивого развития (разделы 35 и 31) была освещена в весьма общем виде и в форме пожеланий. Предполагалось, что намеченные там исследовательские цели в дальнейшем будут уточняться и конкретизироваться при определении приоритетов эколого экономического и социального развития больших и малых стран и народов. В этой связи подчеркива лось: "Все страны, и в первую очередь, развивающиеся, испытывают потребность в большем количе стве ученых для обеспечения исследований и разработки рекомендаций по проблемам окружающей среды и развития. Чрезвычайно важно, чтобы в развивающихся странах было достаточное количест во квалифицированных ученых, что позволяло бы им вести на равной основе переговоры с развиты ми странами относительно глобальных проблем развития и окружающей среды" [2, с. 56].

Вопреки этому пожеланию в странах, отставших в развитии, и в СНГ (или странах с «переход ной экономикой») этого не произошло. В СНГ после обвального сокращения созданного в СССР на учно-технического потенциала (в основном служившего индустриализации и ВПК) и общей дезориен тации научного сообщества лейт-мотивом стал тезис о спасении науки. В условиях перехода к рынку "спасение науки" многие ученые увидели, прежде всего, в её коммерциализации, что было вполне естественным, поскольку государство самоустранилось от ведения дел в сфере научно-технической и инновационной политики. Интеллектуальное обслуживание существующего предпринимательства и создание новых наукоёмких видов бизнеса естественно для тех наук, результаты которых обратимы в технологические процессы, технические изделия или организационные нововведения.

Но как быть с остальными науками, которые важны для общества, но не могут зарабатывать на рынке? Этот вопрос в странах СНГ не интересовал ни бизнес, ни коррумпированные правительства.

В ходе науковедческих и публицистических обсуждений постсоветской реформы науки без должного внимания остались перспективы развития природоохранного сектора исследований и разработок.

Поскольку он не служит рынку и не связан с созданием коммерческих продуктов, неявно полагается, что этот сектор обеспечивается заказами, финансируется и контролируется государством, которое стоит на страже национальных интересов, и в первую очередь обеспечивает защиту среды обитания и здоровья народа. Однако реальное состояние дел в природоохранном блоке наук в странах СНГ, включая Украину, общеизвестно и здесь в комментариях не нуждается.

Между тем, очевидно, что преодолеть повсеместный экологический кризис, провести необходи мые для достижения экоустойчивости общества изменения в природопользовании, структурах произ водства и потребления, создавать экологически безопасные технологии можно лишь на базе новых научных идей и знаний. Именно этого, по мнению многих экспертов, не хватает современному быстро обществу, захваченному вихрем глобализации.

Что происходит после Рио Концепция устойчивого (стабильного, устоявшегося, упроченного, сбалансированного, постоян но воспроизводимого, самоподдерживаемого, неограниченного во времени экологически безопасно го)6 развития [1] была, по-видимому, единственной общепринятой в конце ХХ века концепцией разви тия челвечества. Она получила официальное одобрение ООН в виде Декларации по окружающей среде и развитию, "Повестки дня на 21 век" [2,3] и других документов на состоявшейся в 1992 году всемирной конференции по окружающей среде и развитию в Рио-де-Жанейро (Саммит “Планета Земля”). Эта концепция была одобрена странами и народами как разумная альтернатива той индуст риально-товарной цивилизации, которая разрушает биофизические основы существования Homo sapiens. Эффект этого признания был впечатляющим — «Никакая другая научная идея в естествен ных и социальных дисциплинах, в решениях мировых и национальных форумов и конференций не имела ранее столь широкого общественного резонанса» [4].



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
 

Похожие работы:





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.